На главную » Все статьи » НЕВЛОВИМІ ХАРІУСИ. НАХЛИСТ У СКЛАДНИХ УМОВАХ

НЕВЛОВИМІ ХАРІУСИ. НАХЛИСТ У СКЛАДНИХ УМОВАХ

нахлист у складних умовах харіус регулярно підбирає з води дрібну одноденку

Окончание, начало в №11.

ВИСОКИЙ РІВЕНЬ ВОДИ
частина перша. майже словенія

Кінець травня. Уже все гори повноцінно перебралися в зелені кольори, дні ставали все теплішими та довшими. Ми з Арсеном їхали із впевненістю, що потрапимо на добрі умови і зможемо здорово відловитися. А коли ми побачили ріку, то нам відняло мову. Одразу ж згадалося казкове відео зі Словенії, де вода кришталево-чиста, має блакитне забарвлення і повільно несе миротворні хвильки. Чесно кажучи, такої карпатської річки ще бачити не доводилося. Як правило, вона або мілка і чиста, або брудна і висока. А тут — і висока, і чиста.

нахлистСонце ще не вийшло з-за зелених гір, було доволі свіжо, але не холодно. Навколо було тихо, лише пташки щебетали ранкову пісеньку. Стрибаємо в екіпіровку, оснащуємо вудки німфами і вперед, до бою! Вода піднялася після нещодавньої повені, що кардинально змінила розташування ям і перекатів. А ще велика вода забрала із собою траву з каменів, що не могло не тішити. Першими закидами «прощупую» камінчики, перевіряю чи не помилився із розміром вольфраму — мінімум 3,5 міліметри. Схоже, все в порядку, можна приступати до пошуку риби.

Відразу сподобалася заглибина за великим каменем. Уже на другій проводці на німфу сідає якась незвична риба — це точно не форель і не харіус, вони так не поводяться. Впевнені ривки в глибину змушують мене міцніше тримати вудку — риба не здається. Але після боротьби вона таки здає позиції і з’являється на поверхні. Несподівана марена, сантиметрів на 30 акцентовано тримала в кумедному роті крупну чорну німфу.

Для мене це перша марена, зловлена нахлистом в Карпатах. Не можу нею натішитися, але за кілька секунд безжалісно топлю її у прозорій воді. Через кілька хвилин з доволі непростого місця, розбитого кількома каменями, витягаю пристойного за розміром харіуса, а за ним ще трьох. На душі стає тепло і радісно. Тим часом Арсен помічає, що трохи далі починається карпатське «шалєньство»: харіус регулярно підбирає з води дрібну одноденку.

nakhlystВін переміщається нижче і практично одразу переконує пирика спокуситися на невелику мушку із CDC. Я продовжую ловити на німфу і відчуваю несподівану поведінку риби — мої повідки буквально розлітаються у різні боки. Два харіуси одночасно хапнули німфи, що принесло мені розгубленість. Такого в мене ще не було, відповідно, що робити я одразу не второпав. У підсумку, один харіус «змився», іншого вдалося завести до підсака.

Арсен ледь не співає із своєю шестифутовою вудкою, яку кожна риба згинає в бублика. Надійна котушка тримає харіусів, хоча нерідко вони примудряються сходити. За моїми спостереженнями, якщо риба сходить двічі поспіль, треба терміново змінювати муху, напевно, затупився чи деформувався гачок. Суха муха захопила і мене — довелося йти до авто і розкладати снасті. Знайшовши зручну місцину із повільною течією, закидаю сухарика і одразу ж бачу кілька виходів. Нарешті тягну чергового харіуса, який чинить солідний опір.

хариусСпускаємося нижче, до великого перекату. Кілька харіусів на суху мене не задовольняють, вирішую трішки половити на мокрі мухи. За хвилин десять чотири крупнокаліберні харіуси розгризають чорних «спайдерів» та ред-тагів на молекули. Коли муха втрачає привабливий вигляд, на неї ловляться менші риби, в районі 15 сантиметрів. Арсен продовжує насолоджуватися своєю стихією, кількість спійманих нами обома риб наближається до півсотні. Усі умови за нас — і погода, і активність риби, і легкий вітерець. А головне — вдало обране місце та правильні мухи. Ми були задоволені і риболовлею, і самими собою.

ВИСОКИЙ РІВЕНЬ ВОДИ
частина друга. свинцева осінь

Бабине літо видалося дуже коротким — ніхто навіть не встиг ним як слід потішитися. На зміну літаючим павутинкам та останнім теплим променям на жовтувато-червоним деревам прийшли бридкий дощ, сильний вітер і свинцевого кольору небо. Правда, на той день, коли ми з Михайлом і Сергієм вирішили поїхати в гори, прогноз погоди обіцяв трохи кращі умови, принаймні без дощу. Ми плануємо знайти чисту воду, хоча знаємо, зробити це буде складно, адже напередодні на Сколівщині опадів не бракувало. І все ж маємо в запасі кілька варіантів, звісно, не беручи до уваги потічки — краще вже в «мутняку» ловити, аніж турбувати нерестову форель.

нахлыстЯк і прогнозувалося, більшість рік каламутні, треба їхати значно вище, аби уникнути коричневих приток. З’їзд із траси переріс в кілька кілометрів ям — дороги тут у просто таки жалюгідному стані. Ще трохи, і ми зупиняємося біля широкої ріки, яка на перший погляд хоч і висока, зате прозора. Сергій монтує «четвірку» із сухими мухами — для вітряної погоди те, що треба. Я зі звичною німфовою «трійкою». Міша теж ловитиме на німфу — якраз прилаштовує французький підлісок і копирсається в моїх флайбоксах (каже, що взимку почне створювати свої).

Сергій одразу ж пробиває на предмет харіуса найближчий перекат, ми з Мішею спускаємося трішки нижче. Вода висока, ходити непросто, але перші закиди дають зрозуміти, що на жор ми або спізнилися, або зарано приїхали. Усі «точки», де гіпотетично мав би стояти харіус, пустували, тож я почав рухатися нижче, до впадіння невеликого потічка, який після дощів суттєво розлився і тепер поповнював ріку бурхливою, насиченою киснем, водою.
Але коли на впадінні я не отримав бодай одного удару, зрозумів, що справи геть кепські. З мухами я не міг не вгадати — «сирітка» працює безвідмовно, принаймні, вона мене ще не підводила. Спробував пройти до середини, на бурхливі ділянки, але згодом повернувся — один неточний рух і можна було поплисти за течією… Правильно зробив, як виявилося згодом. Я почав триматися прибережної зони, подумав, що якщо рибу і можна десь знайти, то тільки там, де спокійніше. Врешті, після чергової проводки, коли мухи повністю випрямилися, узяв невеликий харіус, який неабияк мене потішив. Узяв він, ясна річ, на «сирітку».

хариусЯкраз з-за хмар вийшло сонце, а в кількох метрах від мене за чимось невидимим плюхнувся розцяткований плавник. От воно що, певно Сергій вже натрощив пиря на суху… У мене в кишені була котушка для сухариків, але я вирішив не поспішати. До титанового колечка німфового індикатора приладнав 10-сантиметровий повідець із сірим емерджером з оранжевим вершечком із CDC. Перша ж проводка увінчалася успіхом — той самий стрибун вхопив муху і дав мені трохи жару.

На суху муху я мав ще кілька виходів, причому харіус ледь не засмоктував її до рота, але в останній момент відпускав. Нічого не змінювалося після зміни приманки — вихід, поцілунок і втеча. Ну й нехай. Невдовзі я виманив ще двох харіусів на «сирітку», а Міша, який не мав жодного удару на протилежному березі, таки упіймав на впадінні струмка маленьку форельку.

Дзвонимо до Сергія — один харіус на суху, словом, справи кепські. Я вже грішним ділом подумав, що в суботу в селі весілля, може треба було риби, а ріка через дорогу… Не знаю, я вже не вірю у те, що риба не харчується. Я вірю у те, що наш народ ні перед чим не зупиниться аби набити свої шлунки. Жодні Майдани та революції не вплинуть на свідомість людей, мабуть, така наша доля… Дуже хочу помилятися, але про що можна говорити, якщо береги річки завалені пляшками, а на дні каменують сміття та заіржавілі залізяки? Локація не туристична — усе це справа рук місцевих жителів, які біля розбитої дороги будують нову церкву…

Пропоную колегам переїхати вище, в надії на те, що там спокійніше. Воно так і виявилося, але річка почала мутніти. Коли ми вийшли до води, то дна практично не було видно. Лише де-не-де траплялися пригожі ділянки. Сергій на суху практично одразу ж розловився, потім упіймав ще одного харіуса. Я ж вирішив перейти річку і йти за ним, в надії на те, що він мені щось та й залишив. Як виявилося, Сергій, добра душа, залишив мені трьох немалих рибин, з якими можна було поборотися. Але нижче, на не менш перспективних місцях, мене вже ніхто не чекав. Ловити у високій воді дуже важко, мабуть, погода, стан та колір води наклали свій відбиток на раціон харіуса, який мало того, що стояв дуже локалізовано, ще й виявився надзвичайно селективним у плані мух. Врешті-решт, я упіймав ще одного харіуса на ред-тага авторства Дмитра Петруняка, і на цьому вирішив припинити.

Вісім харіусів — один з найслабших показників в цьому році, якщо взагалі не найслабший. Правда, Сергій, який пішов вверх по течії, зумів витягнути рибу дня — доволі крупного харіуса, якого довелося ще кілька хвилин відкачувати, щоб повноцінно відпустити у річку.

нахлыстНаступного тижня у такому ж складі ми знову вирушили у ті ж місця — улюблена річка так і не прочистилася, а інші ріки були високими. Більше того, береги були обліплені снігами, які випали за кілька днів до нашого приїзду. Словом, кінець жовтня — благодатна пора для харіуса, цього року нас не потішив. Не вигадавши нічого нового, ми провели день у роздумах та експериментах, але перевершити попередні результати не змогли. Я знову упіймав всього вісім харіусів (усі на «сирітки»), Міша на «шоколадки» виманив двох, а Сергій, який цілий день ловив на суху таки добився свого і узяв одну рибу.

Тож залежно від пори року і кольору, висока вода може по-різному впливати на активність риби. Наприкінці весни — це один з найкращих варіантів для якісного нахлисту. Наприкінці осені — один з найгірших. Риба стає малоактивною, і зловити її можна, але дуже складно…

СИЛЬНИЙ ВІТЕР
частина перша. корисні «примочки»
Закінчувався червень, а разом із ним і велика кількість нахлистових заходів — семінарів та змагань. Не закінчувалося хіба бажання повернутися в Карпати, де нашу традиційно душевну компанію чекали чисті річки та примхливий харіус, якого треба знайти, вирахувати, запропонувати щось смачненьке і, звичайно, дотягнути до підсака. Такі хвилини солодкі і незабутні. Заради них не гріх встати о третій ночі…

хариусСаме тоді у мене задзенькав будильник. Я й не спав, власне, закінчивши всі приготування, трохи повалявся у ліжку і міркував про стратегію поведінки на ріці. Трохи раніше провів необхідні зміни зі всіма своїми котушками, обладнавши їх найтоншими повідками. Десь стояли повідки діаметром 0,10, а десь і 0,08. Зважаючи на те, що я мав намір перевірити кілька теорій, а також спробувати половити харіуса за методом Богдана Цебрика — цьогорічного володаря Кубка України, довелося йти на такі ризики. Мушки були відповідні — дрібні і тонкі; саме для них і призначалися такі мікроскопічні повідці.

Рибалити планували не на звичних місцях, а на іншій ріці, де останнього разу вдалося відшукати крупного харіуса. Дістати його надзвичайно складно: місце доволі глибоке, зі швидкою течією. Солідний харіус до себе близько не підпустить, будь-який зайвий рух змусить його втекти подалі. Ще й кришталево-чиста вода додавала складності і взагалі робила таку риболовлю надзвичайно вимогливою та азартною.

Міша заїхав до мене о пів на четверту ранку, і ми відразу вирушили в дорогу. Півтори години минули непомітно, а вже на місці нас чекали дві новини — хороша і дуже погана. Хороша полягала в тому, що сонце потрохи виходило з-за горизонту і малиновими барвами «смажило» нічне небо. А дуже погана — це неймовірний холод і сильнющий вітер. З холодом ще можна було сяк-так боротися, а от що робити з вітром? Він зводив нанівець усі мої плани половити на дрібні мушки! Але робити було нічого — довелося ставити на індикатор французького підліска додатковий пінопластовий індикатор від Wapsi. Попри розмір та вагу, ця «примочка» буває дуже корисною у вітряний час, адже допомагає закинути легкі німфи і, лягаючи на воду, втримує снасть від вітру. Але котушку з німфовим шнуром та чеським плетеним підліском, про всяк випадок, я поставив в кишеню. Поки не вийшло сонце, було насправді дуже холодно (і це посеред літа!), довелося натягати на голову баф та балаклаву. Беззахисним залишався хіба ніс — усі інші органи захищав шматок еластичної матерії.

нахлистПерші проводки були надзвичайно важкими, але дали зрозуміти, що харіус готовий до сніданку. З одного місця вдалося зловити двох красенів на «шоколадки» із золотими латунними голівками 2-2,5 мм на гачках №18. Цікаво було б половити трохи далі, де було значно глибше. Але дальні закиди французьким підліском під час вітру — ледь не божевілля: самому б втриматися на ногах…

Міша тим часом ловив набагато більшими мухами, і користі це не приносило. Я запропонував напарнику кілька дрібніших німф, на одну з яких він таки дістав харіуса з бурхливого потоку трохи нижче за течією. До слова, мені не доводилося рибалити там раніше, тож я радо послідкував за товаришем і на зовсім мілкій течії узяв харіуса дня — жирного і довгого, який чинив дуже бадьорий опір. Напевно, то був найбільший карпатський харіус у цьому році.

харiусВітер посилювався, перемовлятися ми могли хіба що в безпосередній близькості один до одного. За кілька метрів почути щось крім завивання стихії ніяк не вдавалося. Зважаючи на це, ми вирішили змінити місце дислокації і проїхати кілометрів 20 вверх за течією. Місце там дуже красиве і рибне, от тільки через жахливий стан дороги в ті краї мало хто їздить.

Ми ж ризикнули і, в принципі, не пошкодували. Ріка, порівняно з минулим, а особливо позаминулим роками серйозно змінилася, води стало менше, перекати перебудувалися, а то й взагалі зникли. Шукати харіуса треба було на тій же мілині, на зливах і в ямках за каменями. Правда, спершу необхідно було переловити геть усю бистрянку, а вже потім розраховувати на клювання пиря.

Кількох риб середнього розміру я знайшов на мілині, ще кількох на трохи глибших місцях в ділянках, де межують швидка і повільна течія. Працювали все ті ж дрібні шоколадки, а також малесенькі імітації вільноживучих волохокрильців. Вітер не припинявся, тому пінопластовий індикатор допомагав і тут. Головне було зробити правильну проводку — дати німфам час опуститися на дно і з максимальною натяжкою вести їх по обраній площині.

Сонце вже смачно висіло на небі, тож довелося скидати з себе практично усю амуніцію. Замість вейдерів я вдягнув шорти і зручні сітчані «амфібії», в яких я традиційно рибалю в спеку. Вони не рвуться і не ковзають на каменюках; до того ж рівень води був доволі низьким. Вітер навіть не думав припинятися, а іноді взагалі дув настільки сильно, що важко було втримати вудку в руках, не кажучи вже про те, щоб провести крихітні німфи.

У пошуках безвітряних місць я спустився вниз по течії і побачив цікавий злив між двома каменями. Там трималося ціле стадо харіусів, очевидно, ділянка відповідала усім їхнім вимогам — була насичена киснем і кормом. На суху муху-розвідника з одного місця 5 разів вальяжно випливав гарний харіус і жодного разу її не узяв. За метр від нього на муху виходив інший, але також від сухарика відмовлявся. Чому риба не спокусилася на цього розвідника, я так і не зрозумів, але відійшовши трохи далі я виманив ще чотирьох харіусів і на суху, і на німфи.

нахлистЗакінчилася наша вітряна гулянка на місці, де харіус трапляється найближче до Львова. Принаймні, траплявся. Після повеней русло ріки кілька разів змінилося, не виключено, що риба просто змінила дислокацію. Зрештою, харіуса ми так і не знайшли. Не знайшли навіть елементарних доказів його існування, за винятком двох непевних «тичків». Але зважаючи на те, що ріка у цих краях більш рівнинна, вітер взагалі розгулявся не на жарт. Можливо, саме через це, на вечір ми залишилися без риби.

СИЛЬНИЙ ВІТЕР
частина друга. шнури, французи і «сирітки»

Жовтень — ідеальна пора для нахлисту, якщо, правда, умови дозволяють. Не так вже й часто вдається потрапити на оптимальну ріку, де б нічого не заважало повноцінно насолодитися улюбленим процесом. У другій декаді жовтня природа вже готується до зими, але якщо вдасться потрапити на чисту воду і безхмарне небо, то можна чекати на багато приємних сюрпризів. Цього разу їдемо в гори з Юрою і Ганною — моїми давніми нахлистовими приятелями. О десятій ранку ми виходимо з автівки і насолоджуємося гірськими краєвидами. Ось стиглими плодами червоніє шипшина — її лише зривай і вези додому, буде взимку смачний і корисний чай. Ось з-під ніг вилетіла невелика пташка, заманюючи за собою непроханого гостя. А ось і те, заради чого ми приїхали — голосний плюскіт посеред тихого плеса. Ідилія, начебто, за винятком лише вітру. Вітер сильний, поривистий. Ловити на суху? Погана ідея, не зможу нормально закинути і провести мушку. Французька німфа? Аналогічна ситуація…

Добре, що зранку закинув до рюкзака котушку з німфовим шнуром. Це панацея — Scientific Anglers Nymph вітру не боїться. До кінця шнура кріплю одноразовий індикатор від Wapsi оранжевого кольору. На повідках дві «сирітки» — верхня з латунною голівкою, нижня з вольфрамовою.

Взагалі, я раніше ловив лише на латунні «сирітки», причому ці мухи доводять свою ефективність вже кілька років. Усе почалося в 2010-му, коли мій арсенал матеріалів був доволі скромний. У мене було кілька латунних та мідних голівок, які вже потьмяніли, кілька пакетів з натуральним білчаним даббінгом, зокрема, сірим та цегляно-помаранчевим. З сірого я зробив тіло, з помаранчевого торакс. На той час така проста муха здавалася мені доволі складною, бо треба було сконструювати конусне тіло, але результат вона все-таки принесла.

харiусВже потім я зрозумів, що мимоволі виготовив імітацію волохокрильця. Згодом на інші імітації пізньою осінню теж ловилася риба, але «сирітка», як я її потім назвав, залишилася моєю улюбленою осінньою мушкою. Правда, на початку нашої риболовлі вони не спрацювали. Не виключено, що я просто не там ловив. Все ж під кінець осені харіус мігрує і шукає для проживання більш спокійні ділянки, особливо ті, що прогріваються під останніми променями сонця.

Таку ділянку я знайшов трішки нижче — наче й перекат, але вже не такий шумний і бурхливий як влітку. Перша ж проводка німф закінчується сильним ударом, а потім іще кількома. Важливо знайти стоянку харіуса, а от виманити його з притулку вже не клопіт. Харіус наразі ловиться не трофейний, але досить приємний, сантиметрів на 25-30. Експериментальна вольфрамова німфа приносить більшу рибу, підвісна — меншу. Тим часом до мене підійшов Юра, який узявся ловити на стрімер — не секрет, що під кінець осені харіус стає більш агресивним і може поїдати малька. З ями він витягнув худого харіуса більші ніж на 30 сантиметрів, а біля мене висмикнув трохи меншого. У Юри працює невеликий «мадлер», на систематичних, доволі швидких стріпах. Пробивати вітер йому дозволяє тонучий шнур, мені — пластиковий індикатор та важкі німфи.

Ми рухаємося далі, риба продовжує ловитися, а її кількість доходить до двох десятків. Біля красивої ями під стрімкою скелею переходжу річку на інший бік — спершу зривається хороший харіус, а потім з того ж місця виловлюю трохи меншого. Згодом ще двох — все на вольфрамову «сирітку», яка виконує кілька функцій. Мало того, що справно ловить рибу, та ще й, за рахунок своєї ваги, дозволяє з натяжкою закидати і проводити мушки. У принципі, можна вже й закінчувати рибалити, адже батарея щастя і задоволення зарядилася, але ще залишається трохи часу, тож ми вирішуємо половити на іншій ріці. Вона зустрічає нас прозорою водичкою і таким шаленим вітром, порівняно з яким ранішній був легеньким бризом.

На що ловити? В якості експерименту вирішую замінити шнур на французький підлісок з додатковим індикатором. Зверху, під індикатором, ще й суху муху ставлю на додатковому повідку — просто цікаво, чи в таку погоду риба харчуватиметься поверху? Жахливий експеримент — винахідники французького підліску, якби таке побачили, мабуть, прокляли мене до останнього коліна…

нахлистДля того, щоб якісно ловити за таких умов, треба мати довгу (від 10 футів) і «швидку» вудку, щоб хоч якось пробити вітер. Закидати я пробував максимально різко, до того ж в горизонтальній площині. Сяк-таку раду собі давав, але виходило не завжди. Із того, що вдавалося — максимум кількаметрова проводка, до того ж, обидва індикатори вимушено лягали на воду, а разом з ними ще й метр-півтора підліска. Інакше, вітер просто підносив би усе догори. Та навіть попри такі експерименти, риба ловилася дуже активно. Працювали обидві мухи, крім того харіус регулярно стрибав на сухарика, але жодного разу так його і не зловив. Пориви вітру просто кидали мушкою у різні сторони. Тим часом Ганна теж озброїлася «французом», але ловила по-іншому. Дозволяла німфам повністю випростатися і лише тоді очікувала на удари. Без додаткового індикатора мені теж довелося б так ловити. До слова, Ганна також упіймала з десяток харіусів, і всі вони були зловлені на легку «сирітку», завбачливо позичену у мене перед виходом на річку. Натомість нижня німфа у неї не працювала…

«Карпатські ріки, на превеликий жаль, не можуть похвалитися великою кількістю трофейної риби. Однак Опір, Стрий, Свіча, Орява, Мізунка та безліч інших річок та річечок регулярно змушують нахлистовика аналізувати, думати, спостерігати, робити висновки і, врешті, насолоджуватися процесом. Практика показує, що упіймати благородну рибу з гірських річок можна за будь-яких складних умов — головне не здаватися, вірити в свої мухи і не боятися експериментувати».

Подпишись на новости