На главную » Все статьи » РЫБАЛКА В СЛОВЕНИИ. РЕКА САВА

РЫБАЛКА В СЛОВЕНИИ. РЕКА САВА

рыбалка в словенииsLOVEnia: ЕКСТРЕМАЛЬНА САВА

Словенія — тиха і спокійна балканська країна. Вона не така заможна, як сусідня Австрія, але не менш мальовнича. Тут не побачиш на кожній горі середньовічних замків, але річок, як бурхливих, так і повільних, тут точно не менше. Більшість з них належать до басейну Адріатичного моря, а вода настільки прозора, наскільки можна лише собі уявити. У цих річках живуть воістину трофейні риби — струмкова, райдужна та мармурова форелі, гігантські таймені, а харіусів менших за півметра просто не беруть до заліку. Звичайно, половити рибу тут коштує не дешево — ліцензії на лососевих річках коштують від 20 до 40 євро за день. Це у нас — лови скільки влізе і забирай скільки хочеш. Європа чітко регламентує — коли, де і на що можна ловити, яку рибу забирати, а яку відпускати. Практично усі ділянки No Kill знаходяться на лососевих річках, але цього разу мені на них потрапити не пощастило. По роботі я поїхав туди, де нема ані форелі, ані харіуса — зате є красива і велика ріка Сава, в якій живе найрізноманітніша риба…

Зважаючи на те, що часу на риболовлю у мене було обмаль, я вирішив не розмінюватися на дрібниці, а викроїти один день з двох тижнів перебування в Словенії. За цей час розвідав де продаються ліцензії, яка риба живе у ріці. Звичайно, поспілкувався зі словенськими нахлистовиками, які щиро мені поспівчували, мовляв, що на тій Саві робити? От їхав би до нас, на Ідріцу чи на Сочу, там наловишся… А на Саві, мовляв, соми лише.

«ОДИНИЧКА» ПРОТИ ВСІХ
Ще перед виїздом до Словенії я вагався — які снасті з собою брати. Думав спершу про вудку п’ятого класу, адже вона доволі міцна і витримає опір крупної риби. Але у транспортуванні ця снасть не зручна. Зрештою, вирішив, що вистачить з мене більш транспортабельної «одинички» — дуже делікатної американської вудки TFO першого класу. У Карпатах я нею в струмочках ловлю — вона легка, зручно лежить в руці, правда, розрахована на рибу в межах 30 сантиметрів. З усього арсеналу котушок вибрав «нульовий» Cabelas, на якій був намотаний шнур другого класу. Закинув в сумку кілька коробок з мухами, набір повідців та інші украй необхідні аксесуари. Ані вейдерів, ані підсака, ясна річ, я не взяв. Чесно кажучи, взагалі не сподівався на те, що буде час ловити…

рыбалка в словенииКоли ми в’їхали до Словенії, потрапили під дощ. Вже тоді я був шокованим станом річок — вони були величезні і каламутні, несли на собі цілі дерева. Отже нещодавно були і ураган, і повінь. Коли ж ми під’їжджали до місця нашого проживання, я побачив річку Саву з моста. Хоч бачив її вперше, але мені здалося, що вода піднята на три метри, щонайменше: величезний потік води ніс хвилі із шаленою швидкістю. Стало ясно — треба щонайменше тиждень аби вода прочистилася і впала. Це за умови, якщо погода стабілізується, і більше не дощитиме.

Десь за чотири дні я вирішив прогулятися на річку — вона нагадувала наш Дністер у Львівській області, лише удвічі ширша. Ясно, що ловити в такій воді сенсу не було, треба було ще чекати. Але за кілька днів вода практично прочистилася, упала до нормального рівня. Можна було приглядіти місце і зайнятися підготовкою до риболовлі. Знайшов красиву точку з бурхливим півтораметровим водопадом та кількома перекатами. Ця місцина більш-менш підходила для нахлисту, оскільки вверх та вниз по течії ловити було складно — одноманітна і повільна течія, до того ж без зручних заходів до води.

Ліцензії для риболовлі продавалися в туристичному кіоску біля нашого готелю. За 10 євро вам випишуть папірець і дадуть ще один, де буде вказаний перелік тутешніх риб. Відповідно до нього у Саві плавають дунайський таймень, щука, судак, окунь, сом, минь, марена, головень, підуства, ялець, рибець, лин, дунайська плотва та ще купа іншої хвостатої дрібноти. Судячи з цієї ліцензії, кожен її власник має право забрати 5 видів білої риби, або одного сома, або одного судака, або одну щуку. Забирати можна лише рибу конкретного розміру. Цінного тайменя необхідно відпустити.

ХОДІННЯ ПО МУКАХ
У п’ятницю я вирішив ще раз навідатися до води. Щойно продерся крізь кущі, які загороджували прохід до довгого каменистого пляжу, як побачив у воді біля берега характерний рух. Нічого собі! Здоровенний головень вайлувато крутив хвостом і ліниво рухався з боку в бік. Я поправив поляризаційні окуляри (без них риби не видно), підняв очі і закам’янів — біля нього трималося ще з десяток величезних риб із характерними червоними плавниками. На око ці клени мали близько 50 сантиметрів кожен. Що ж мені з такою рибою робити тонесенькою «одиничкою»?

рыбалка в словенииЯ підійшов до води — риба не лякалася, а продовжувала хаотичний рух. «Гей, людина прийшла, ану тікайте!», — сказав головням. Їм було байдуже. Тоді я тупнув ногою — жодної реакції. Узявши невеликий камінець — легко кинув його поміж зграї. Тільки тоді риби розвернулися і повільно зникли в глибині. З тим, що європейська риба не боїться людини, я вже стикався в Австрії, але все-одно, цей факт щоразу мене шокує. Власне, то був лише початок словенського шоку. Усе найцікавіше відбулося вже наступного дня…

Будильник поставив на 4 ранку і домовився зі своїм товаришем Андрієм — пристойного рівня спінінгістом, який також узяв в Словенію не те, що треба. З ультралайтом тут не розгуляєшся. Андрій бідкався ще й через те, що узяв лише один воблер, натомість непотрібного дрібного силікону мав кілька кілограмів. Я не дуже орієнтуюся у спінінгових тонкощах, тому мені мало про що говорили його терміни і поняття.

Зустрілися на горбочку біля поля, звідки починалася дорога до ріки. Надворі було ще темно, але починало світати, тож ми вирішили одразу братися до діла. Склавши свою вудку і прилаштувавши котушку для сухої мушки із приладнаним конусним підліском, я вирішив спробувати половити на німфу. На межу кріплення шнура і підліска прилаштував спеціалізований пінопластовий індикатор. З вибором німфи теж проблем не було — якщо тут багато головня, отже він має реагувати на «ред-тага».

Щойно муха упала у воду, я спробував узяти проводку під контроль, але в мене нічого не вийшло. Вудка наче й виконувала мої забаганки, але шнур, індикатор, підлісок і німфа жили кожен своїм життям. Однак ще до моменту, коли я це зрозумів, на мушку зачепився голавлик сантиметрів на 20. І це з першої ж проводки… Можна було б порадіти, але знайомство із словенською рибою мене збентежило. Не рідко буває так, що після першої риби наступає тривале затишшя. Так трапилося і зараз.

рыбалка в словенииТим часом Андрій, який видряпався на бистрину і ледь тримався на ногах, із галасом тягнув до себе рибу — то був 30-сантиметровий голавлик, який ухопив маленького світлого воблера з вертикальними смужками. Я ж продовжував мучитися — якби у мене була з собою довша вудка, можливо і вдалось би хоч якось контролювати процес проводки. Зараз же, із коротенькою «одиничкою», довжиною у 6 футів та 9 дюймів (для порівняння: класична довжина нахлистової снасті — 9 футів, а моя робоча довжина для гірських річок — 10 футів і 2 дюйми) я опинився в скрутній ситуації: ані нормального закиду, ані повноцінної проводки. Варто зауважити і те, що течія на Саві дуже сильна. Кілька днів по тому, коли я удруге тут ловив, чергував улюблене заняття із купанням. Одного разу ледь не трапилося біди — не відчувши прискорення течії мене ледь не жбурнуло в бурхливий перекат, видряпувався по каменях на берег з горем навпіл.

TRAVKA
Але поки був ранок, риба не ловилася. Власне, я мав підозру, що справа тут зовсім не у пасивності риби, а у відсутності контролю. Мої німфи пускалися у вільне плавання, при чому настільки вільне, що риба могла б спокійно підплисти, схопити муху, потримати кілька секунд у роті, зрозуміти, що її обдурено і звільнитися від гачка. За цей час я б нічого не відчув зокрема й тому, що на дні і на поверхні швидкість течії відрізняється. За допомогою своєї улюбленої французької снасті з використанням правильного індикатора, тонких повідців та німф із вольфрамовими голівками, можна було б спокійно промацати дно і ловити рибу в задоволення. Але все це добро залишилося удома. Виходу я не мав — довелося міняти тактику лову. Замість німфи я прилаштував свіжого повідця з мокрою мушкою, тим же «ред-тагом», і почав спускатися униз за течією. Удар, другий, третій — мокра мушка почала нарешті приносити мені рибу, але це було далеко не те, на що я розраховував. Крупніша риба обережна, її так просто не візьмеш. А голавликів і в нас можна половити…

рыбалка в словенииПоки я міркував над можливими варіантами, у кущах за спиною почувся шелест. На кам’янистий пляж вийшов старший чоловік із телескопічною вудкою в руках. Кивнувши мені головою, він швидко зібрав снасть — вудка була просто довжелезна і на вигляд міцна. Витягнувши із баночки щось зелене, чоловік надягнув його на гачок і закинув у самий бурун. Довга антена поплавця на диво трималася на місці, якимось чином течія на неї не впливала. Не пройшло і хвилини, як словенець зробив різке підсікання — кінчик його «телескопки» зігнувся під вагою риби. Активно крутячи котушку місцевий не видавав жодних емоцій — отже саме на це він і чекав. Коли риба підводилася до берега я помітив сріблястий бік 40-сантиметрового екземпляра. По формі тіла визначив — підуства, бо на головня ця риба не скидалася. «Podust?», — спитав я в місцевого. «Ne, platnica» — відповів чоловік. Він жартує? Яка ще плотва такого розміру? Але одразу ж згадав, що мова йде, очевидно, не про нашу звичну плотву, а про панонську або ж дунайську, якої в Саві, якщо вірити рибальським сайтам, дуже багато. І справді рибалка витягнув панонську плотву на берег, показав мені. Якою б вона там не була, але плотву такого розміру я бачив вперше. Цікаво, що на неї чекає? Чоловік покопирсався у роті риби, але витягти гачка не зміг. Зі свого пояса (жилет, ясна річ, удома залишився) я вийняв спеціальний інструмент і дав словенцю. Тепер він спокійно вийняв гачок після чого… стукнув рибу головою об камінь.

За цим процесом мені дивитися було не приємно, але чоловік не зважав. Вийняв ножа, почистив рибу, зрізав гілку з куща і насадивши тушку через зябра поклав її у воду. Мені стало цікаво — на що ловиться ця плотва. Виявилося, що «зелене у баночці» — це звичайнісінькі водорості, яких можна назбирати на каменях. «Travka» — пояснив словенець… Він розказав, що на ці водорості можна упіймати саме панонську плотву, а також і підуству, але рідше. Нема такої водорості, яку не можна було б зімітувати — подумав я і почав згадувати скільки зелених матеріалів для в’язання мух лежить у коробці в готелі. Начебто має вистачити.

Я відійшов трохи далі — продовжував ловити, а чоловік витягнув ще кілька крупних риб. Повз мене повільно пропливали їхні тельбухи…

рыбалка в словенииПЕРША ПОРАЗКА
Прийшов час відпочинку. У мене було з десяток риб, але я чудово розумів, що це настільки мізерний показник, про який й думати соромно. Маючи неймовірні перспективи і річку з величезною кількістю риби, я займаюся дурницями. Поки обідав, думав про те, як можна вийти з ситуації. Але попри труднощі — чітко стояв на своєму: снасть змінювати не буду, ловити на траву теж. І придумав…

Прийшовши на річку по обіді, я змістив індикатори десь на метр нижче, вже на сам підлісок. Нехай мухи і не завжди діставатимуть до дна, але тепер принаймні у мене буде контроль! Так і вийшло, піднімаючи вудку високо вгору і тримаючи її на витягнутій руці, я хоч якось, але таки контролював процес проводки. Результати не забарилися — ось маренка вхопила німфу, ось плотвичка. Відсутність трофеїв мене не лякала — головне зараз було розібратися із проводкою і правильними мухами. А крупна риба ніде не дінеться.

Тим часом грітися до берега підплили ті самі головні. Я запропонував їм «ред-тага», потім жука, який плюхкав по поверхні, потім стрімера — жодної реакції. Харчуватися ця риба наміру не мала, але згодом «ресторан» я таки знайшов. Під самим водоспадом було дуже цікаве місце — невеличка заводь, де течія рухалася по колу. Чітко проглядалася межа швидкої і повільної води. А головне те, що «ванна» щосекунди виблискувала боками великих риб. Що ж, спробуємо. Закинув німфу у саму бистрину — удар. Ще раз — ще удар. Зрештою, вирішую половити трішки по-іншому і просто кидаю муху під натяжкою — течія гойдає нею вверх-вниз, це має привабити рибу. Є! Щось здоровенне вхопило німфу і пішло в бурун. Вудка жалібно скрутилася в калачика, ще ніколи їй не доводилося змагатися з такими суперниками. Риба не бажала себе показувати — вона рухалася хаотично, тримаючись дна. Кілька хвилин тривала наша боротьба і зрештою закінчилася вона моєю поразкою — показавши круглий бік, трофей зібрав останні сили дременув в рятівний вир…
Сказати, що я розчарувався і засмутився не можу. Навпаки, у свої тенета мене заволікли азарт і бажання реабілітуватися. Ясно, що з такими снастями особливо не повоюєш, але нічого, щось придумаємо.

рыбалка в словенииРЕВАНШ
Трохи вище водоспаду я побачив ще одну цікаву ділянку. Дивно, що не почав там ловити з самого початку. Основна течія несла свої хвилі у водоспад, але біля берега вона розділилася завдяки скелі. Оце місце здавалося мені дуже перспективним, адже там і течія була не настільки швидкою, і глибина адекватна. Через кілька проводок узяла плотвичка, досить непоганого, як для України, розміру, згодом голавлик. Я підходив все ближче до головної ями і закинув туди. Зненацька муха зачепилася за камінь — це було дуже прикро, адже процес діставання приманки змусить рибу, яка там живе, на певний час заховатися. Кілька разів я смикнув вудкою угору, але виявилося, що то ніякий не зачеп. Миттєво моя шкіра охолодилася, а ноги підкосилися в колінах. Відразу зрозумів, що на гачку сидить справжній трофей, такий, про який і думати грішно було.

Намагаючись не робити швидких рухів, я міцно тримав вудку і котушку, з якої поволі розкручувався оранжевий шнур. Добре, що раніше, після боротьби з упущеною рибою, я повністю відпустив фрикціон котушки — чим він допоможе на такій вудці? Мабуть, це мене і врятувало. Але риба здаватися не думала — потужні ривки з боку в бік, ходіння по колу, намагання викрутитися: усе це лише додавало азарту. Але коли я побачив, що тягну, то мало не послизнувся на камені, бо коліна тремтіли несамовито. Розчепірені бокові плавці, гострий акулоподібний плавник на спині і дві пари вусів. То була марена. Величезна марена…

Тепер усі свої сили я сконцентрував на те, аби підтягнути рибу ближче до мілини. Якщо ж вона зіскочить у водоспад — буде халепа. Таке враження, ніби марена сама це розуміла, тому поволі наближалася до рятівного для себе місця. І я таки її впустив — риба шугонула униз, а моя котушка зі свистом почала здавати шнур. Свідком цього процесу був тутешній рибалка. Очевидно, дядько досвідчений, бо зметикував він вірно — побачивши, що опинився між мною і рибою, він присів аби не зачепитися за розмотаний шнур. Мені ж довелося забути, що під ногами слизьке каміння — два-три стрибки і я вже стою на скелі, а потім і на березі, де вже нічого не має мені заважати.

рыбалка в словенииРиба трималася вже на основній течії, очевидно, у місці глибокому. Але звільнитися від німфи все ще не могла, тому поступово почала здавати позиції. Акуратно підмотуючи шнур на котушку, я тримав марену під контролем, забувши, що в руках абсолютно не призначена для цього вудка.
Все ближчою і ближчою ставала несподівана мрія — от вона зробила останній ривок у глибину та й здалася. Акуратно узяв її рукою з води, вийшов на берег і упав на каміння. Не знаю, хто був втомлений більше — вона чи я.

ДРУГА СПРОБА
У той вечір я більше не ловив — просто не було сил; відходив довго. Ваги у мене з собою не було, тому про кількість кілограм у тій марені не брехатиму, а от довжину приблизну сказати можу — сантиметрів 70 за скромними підрахунками. До цього, свою найбільшу нахлистову марену я зловив в Карпатах, мала вона від сили «тридцятку» і вважалася солідною здобиччю. Взагалі, марени у наших уловах трапляються рідко, німфи не дуже цікавлять цю рибу. Колись у дитинстві, в Закарпатті, мене вчили ловити марену вночі. Для цього удень під камінням шукали «рачка» — личинку одноденки, бажано крупну. Снасть була не хитра — довга бамбукова вудка, міцна жилка, ковзаючий тягарець і невеликий гачок з двома-трьома «рачками». Закидаєш на течію і чекаєш на удар. Загалом, протягом календарного року я з друзями-нахлистовиками ловимо у Карпатах три-чотири марени, як правило не великі. Чомусь вони трапляються частіше під час змагань. Зараз же марена узяла на мою стандартну «шоколадку» з голівкою із срібного вольфраму. На схожі німфи «вусані» ловляться і в нас.

рыбалка в словенииУже наступного дня мене знову потягнуло на Саву. Подумав, що згодом можна буде викроїти ще півдня, якраз перед поверненням до України. Ранок пропущу, а от обід і вечір — у моєму розпорядженні. На ріку прийшов з Андрієм. Він ще трохи рибалив, але окрім голавлів та окуня на його воблер нічого не спокушалося. Я запропонував йому видозмінити спінінг і поставити замість воблера німфи. Ця ідея його зацікавила, а коли я почав нишпорити у кишенях пояса, то знайшов пакетик з «французькими» індикаторами. Чому я забув про них? Можна ж було переробити снасть і не мали проблем з контролем! Ну, нічого, спробуємо зараз.

До основної спінінгової жилки Андрій приладнав індикатор, додав повідця з двома німфами. Те саме зробив і я. Спробував на практиці — здорово! Не ідеально, звичайно, зважаючи на коротку вудку, але краще ніж було. Першими моїми знахідками стали два хороші головні, а потім і панонська плотва. Андрій теж упіймав кілька хороших риб, словом, мухи вкотре показали свою універсальність.

Невдовзі на «шоколадку» спокусилася ще одна марена ідентичного розміру, але тепер вже ноги не тряслися, а руки впевнено тримали вудку — боротьба виявилася не такою тривалою, до того ж вдалося вивести рибину на мілину, не пускаючи її в водоспад. Можливо, на марену вплинула жарка погода і температура води — у той час в тіні було +37. Але з реанімацією проблем не виникло — на швидкій течії риба швидко ожила і злилася з дном.

рыбалка в словенииПРОЩАННЯ З САВОЮ
Після обіду у мене залишалося ще трішки часу — вирішив попрощатися з Савою. На черговій проводці «шоколадку» знову вхопила крупна риба, але я вже зрозумів, що то була не марена. Щось сріблясте з шаленою швидкістю заметалося по ріці і ніяк не давало мені підвести її до себе. Боротьба тривала добрих 10 хвилин, і лиш тоді я побачив, що німфу своїм кумедним ротом тримає крупна підуства. Як і марена, ця риба дуже рідко ловиться в карпатських річках. За весь час, що я рибалю нахлистом, мені вдалося виловити лише два екземпляри — одного меншого і одного більшого. І це при тому, що табуни цієї риби частенько мозолять нам очі, а від мух відмовляються. Дотягнути підуству було важко, риба опиралася і активно борсалася, але зрештою таки опинилася в об’єктиві фотоапарату. Сили у неї ще вистачило на те, щоб обхлюпати мене своїм хвостом, зникаючи у глибині ріки.

Тим часом Андрій зауважив на прибережних каменюках маленьких равликів і вирішив трішки видозмінити снасть. Прив’язавши кілька тягарців з повідцем він зробив просту донну снасть, а на гачок начепив слимачка. Клювання почалися відразу, але схоже, що то була робота дрібноти. Тоді я згадав закарпатський досвід, понишпорив під кількома камінцями і запропонував Андрію личинок одноденок. Щойно нехитра снасть упала в воду, як товариш підсік і почав боротися з сильною рибою. Однак витягнути її не судилося — обрив. Правда, вже з наступної спроби (на гачку був мікс з річкопродуктів — одноденки, волохокрильці тощо) Андрій таки витягнув свою марену — ще один трофей із словенської ріки.

рыбалка в словенииСонце поволі котилося за дерева на тій стороні Сави. Сіра чапля примудрилася стати на самій бистрині, на точці, де вода з шаленою швидкістю переходить у білі буруни. Птаха знає, що робить — реактивний рух головою під воду і ось, рибка в довгому дзьобі. Чапля полетіла годувати дитинчат, а я вирішив ще трохи покидати мухи у «ванну». Уже темніло, індикатор практично не проглядався і зливався з сірими хвилями. Мою меланхолійність перервав різкий ривок — ще один трофей ледь не вирвав вудку з рук. Що ж, поборемося і з тобою!

Риба почала намотувати кола — знову марена, але з якимось більшим запасом енергії. Можливо, тому що сонце сіло, і стало прохолодніше? Шнур дзвенів як струна, вудка зігнулася у три погибелі, але я відчував, що свого не впущу. Марена кинулася у буруни, а звідти вийшла на основну течію. Очевидно, підводну географію вона знала добре, бо не засіла на місці, а відразу метнулася униз по течії, до ще одного перекату, об який я ледь не побився, коли купався. Е ні, туди я тебе не пущу — зробивши два кроки назад, почав легко підтягувати рибу до себе. Треба було трішки почекати, потерпіти, виснажити рибу — інакше її не витягнеш. Як і в випадку з першою мареною, її родичка зробила спробу прощального ривка, але після цього понуро опустивши голову, капітулювала…

рыбалка в словенииПРОСТО ДУМКИ
Я не знаю, що чекає на нашу рибу в майбутньому. Боюся, райдужних перспектив у неї просто нема. Мене шокувала не так кількість та розмір риби у звичайнісінькій словенській ріці — до цього морально був готовим. Мене шокували береги Сави. Навіть після дуже серйозної повені, коли вода піднялася на три метри, береги залишилися чистими. Я не побачив жодного папірця, жодної пляшки чи використаного підгузника, якими рясніють береги наших річок. Ніхто тут не розпалює вогнищ, ніхто не миє машину в ріці. Здавалось би — речі, до яких ми звикли і без яких обійтися не можемо. Але якщо українці так довго відстоювали право називатися європейцями, то чому б не почати з простих речей? Забрати з собою сміття з річки, відпустити рибу… Ніхто з Європи за нами не прибере.

Парадокс у тому, що наші річки нічим не поступаються за свою красою і перспективою річкам європейським. Але наші рибні запаси не йдуть ні в які порівняння із тим, що є на Заході. Ні, жодні підвищення штрафів та покарання за браконьєрство ситуацію не вирішать. Звичайно, ліцензовану риболовлю запровадити необхідно, це буде одним з перших кроків до відтворення рибних багатств. Однак нічого у нас не зміниться до того моменту, поки самі люди не усвідомлять, яку шкоду вони приносять своїми діями нашій природі. Поки не зміниться наша ментальність, поки ми й надалі будемо смітити на ріці і нищити рибу, рыбалка в словенииніякими європейцями не станемо — як би високо не тримали прапор і як би голосно не співали гімн.

Я чудово розумію, що виною всьому є і економічна ситуація в державі. Брак фінансів провокує неповоротну шкоду природі, але ж криза була свого часу і в німців, і в австрійців, і в поляків, і в грузинів, і в тих же балканців. Проте вони перейшли кризу і при цьому залишилися людьми, залишивши нащадкам не лише нерухомість та банківські рахунки, але й чисті береги річок…

Подпишись на новости