На главную » Все статьи » А ВОТ И ПЕРВЫЙ ЛЕД!

А ВОТ И ПЕРВЫЙ ЛЕД!

А ВОТ И ПЕРВЫЙ ЛЕД! Геннадий ПОДЕРНЯ.

Версия статьи на украинском языке ЗДЕСЬ
Планировал смазать спиннинговые катушки, поменять на некоторых воблерах затупившиеся тройники, заменить поизносившуюся леску на новую. Готовился к занятиям нужным и интересным, но «не так сталось, як гадалось». Резко ударили морозы, стал первый лед, и не давая опомниться, потребовал в ускоренном готовить зимние снасти.

безмотылкаК подготовке снастей у каждого свой подход. У некоторых моих знакомых она длится месяцами, а то и больше. Покупаются всякие мелочи, точатся ножи на ледобур, красятся ящики, обновляются мормышки… Это правильный подход к делу, но у меня (так уж сложилось) всё происходит совсем иначе. Я не понимаю, как можно думать о приближающейся ловле со льда, когда в разгаре сезон открытой воды?! Подготовиться времени всегда хватит — нескольких дней, когда водоёмы уже покрыты льдом, но выходить на него ещё нельзя, всегда оказывалось достаточно для «наведения марафета». В этом году всё обернулось иначе — вечером после рыбалки складывал обледеневшую лодку и почувствовал, что мороз берётся нешуточный. Посмотрел дома, а уже, оказывается, минус десять!

С утра позвонили приятели из соседнего посёлка, говорят, что если такой мороз продержится еще хотя бы сутки, можно будет выходить на первый лед. Вот тебе и раз! Быстро достаю свои зимние снасти, благо, леска не очень потеряла в прочности, решаю, что для начала и так пойдёт, а там посмотрим… Перевязываю мормышки. Ящик, как всегда, стоял на виду. Там вечно восседал кот, пришлось его бесцеремонно согнать. Тот увидел, что ящик, до которого полгода никому не было дела, вдруг снова понадобился, воспрянул духом, обрадовался и стал путаться под ногами, громко требуя выдать ему долю улова. Пытался объяснить ему, что нужно подождать — на рыбалку я ещё не ездил… Не хочет понимать, пришлось отогнать, показав веник. Кот обиделся и исподлобья наблюдал за моей суетой. Ничего, рыбкой угощу, обида сразу пройдёт — проверено годами.

В быстром темпе укладываю снасти в машину. Новенький барнаульский ледобур, подаренный женой и товарищами вскладчину на день рождения, манит на первый лед — пришло время проверить, на что он способен. Как хорошо, когда есть близкие люди, которые понимают тебя и поддерживают. Ну, какой подарок может быть лучше для рыбака, родившегося в начале зимы?..

первый ледВот всё и приготовлено, с утра можно смело выезжать, прихватив термос с горячим чаем. Вечером, ворочаясь сбоку набок, всё никак не мог уснуть. Куча вопросов, предположений, планов, переживаний… Наконец-то наступило долгожданное утро. Рыбачить я люблю в одиночестве, но по пути заезжаю к старому знакомому: на первый лед, всё-таки, спокойнее выходить, когда есть кто-то рядом. Супруга товарища сказала, что тот ещё затемно с товарищами убежал на рыбалку. Я следую за ними.

Вот он, первый выход на первый лед! Чувства, переполняющие в этот момент, невозможно передать словами. Около тридцати лет я рыбачу со льда, казалось бы, это должно войти в привычку — ан, нет! Каждый раз радуешься первой просверленной лунке как ребёнок. Товарищ демонстрирует пойманных с утра окуней — красавцы. Ярый любитель ловли на пулю, Виталий больше ничего и не пробовал, как говорится, от добра добра не ищут. По-своему он прав. Тем более, будучи ассом этой ловли, он неоднократно утирал нос с такой снастью многим (включая и меня). Сообщение, что сейчас клёв сошел на нет, меня ни грамма не огорчило. Нам много не надо, а пару поклёвок, думаю, до вечера мы по-любому заработаем.

Быстро бурю серию из пяти лунок. Первые две оказываются холостые. В третьей после нескольких проводок кивок чётко сработал, сообщив, что праздник состоялся. После подсечки рука ощущает такую приятную тяжесть. От радости целую первого в этом сезоне подлёдного окуня. Виталий всё это снимает на фото. Настроение отменное. Далее клёв прекратился… Решаем идти по русловой бровке в поисках активного полосатого. Товарищ по прежнему ловит на пулю, я — на безмотылку. Через некоторое время труды наши вознаграждаются жадными поклёвками. Безмотылка начала давать фору пуле. Виталий, до этого не интересовавшийся никакой ловлей, кроме своей пули, даже подошёл рассмотреть снасть. Но через некоторое время картина изменилась — окунь начал клевать на пулю, всё чаще игнорируя безмотылку.

pervyi ledНа одной из проводок кивок резко согнулся вниз. После подсечки с удивлением вывожу бойкую плотвицу. Тщательно облавливаю эту лунку, но больше поклёвок нет. Решив, что проскочила шальная рыбка, всё же на всякий случай решаю здесь немного закормить. Через время возвращаюсь и вытаскиваю ещё одну, после чего опять тишина. Плотва по первому льду — в наших краях явление нечастое. С надеждой расшевелить стайку, опять присыпаю лунку панировочным сухарём. К вечеру удалось поймать ещё пару плотвичек, но размер каждой последующей рыбки становиться всё меньше. Наконец, под лункой собрались плотвички размером с палец. Подошло время сматывать удочки.

Улов у нас с товарищем был примерно одинаков. Как не хотелось покидать речку! День на льду пролетел, как пять минут. Одно радовало, сезон только начинается — завтра, не смотря ни на что, снова на первый лед. Несколько следующих рыбалок проведённых на речке ничем особенным не отличались. Окунь по-прежнему периодически радовал поклёвками, а плотва же окончательно прекратила клевать. Пора было менять водоём и выходить на «большой» первый лед водохранилища. А тут и у ставшего за последние годы другом и напарником по рыбалке Вовы, живущего в Харькове, образовались выходные. Созвонившись, решаем вдвоём поискать полосатого.

Но отличающееся обилием окуня водохранилище в этот раз решило преподать нам урок. После нескольких десятков просверленных лунок самоуверенности поубавилось. Облавливались бровки, свалы, старое русло — всякие более-менее перспективные места, но результат везде был неизменный — окушок размером с палец. И клевал он практически на всё. Вот тебе и первый лед! Лишь к вечеру мне удалось поймать одного приличного окуня на «медузу». После подсечки показалось, что на том конце лески, как минимум, килограммовый экземпляр. Но в окуне было граммов триста, не более. Вскоре и Вове удалось поймать на безмотылку двух зачётных полосатых.

На этом рыбалку и завершили. GPS показал, что мы прошли около 8 км. Было просверлено более сотни лунок, а улов составил три окуня на двоих. Казалось бы, самое время расстроиться, но огорчения не было. Разве только ради улова зимой рыболов едет десятки, а иногда и сотни километров, после чего, невзирая ни на холод, ни на усталость, работает буром? Нет! Его гонит страсть общения с природой, когда та поворачивается к нам своей не самой ласковой стороной. Зимняя рыбалка подчас сопряжена с реальными испытаниями — приходится ловить и в мороз, и в метель… Но сама по себе эта готовность к преодолению трудностей — это уже награда, дарованная нам свыше!

безмотылкаКак-то довелось ехать в переполненном рейсовом автобусе. Мы выехали на мост, пассажиры увидели массу рыболовов, расположившихся на льду. Тут же кто-то прокомментировал: «Це голодні». Тема быстро набрала обороты. Смысл дискуссии сводился к тому, что пора запретить эту зимнюю рыбалку со льда, потому как в новостях сообщают, что рыболовы зимой частенько проваливаются под первый лед и тонут. Спорить с толпой не хотелось, я молча слушал, а в голове прокручивались варианты того, что можно было бы им ответить. Если сравнить число людей, гибнущих на дорогах в автомобильных авариях с числом утонувших на рыбалке, то первый лед нужно оставить в покое, зато срочно требовать запретить автотранспорт! Не будучи рыбаками, люди в автобусе даже представить себе не могут, какую радость испытывают те, кто сейчас ловит рыбу на льду. И, наконец — я считаю, что не так часто на подлёдной рыбалке гибнут люди, которые ясно оценивают окружающую обстановку и не делают безрассудных поступков. Тут я хотел бы в который раз напомнить коллегам об осторожности.

А тем, кто любит на рыбалке «хапнуть за хвост зелёного змия», скажу — ребята, пейте алкоголь после рыбалки на берегу, а ещё лучше — дома. Трезвая голова — умная голова! Вы забываете об осторожности, но это, в конце концов, ваша жизнь и ваше личное дело. А вот слушать пьяные бредни, которые вы несёте заплетающимся языком, окружающим неприятно. Или видеть, как пьяное тело валится на первый лед… И давайте помнить, что водоём — наш общий дом, где мы обязаны придерживаться хотя бы минимального порядка.

Следующий мой выход на первый лед состоялся на канале «Днепр-Донбасс». На следующий день после водохранилища я собирался сделать передых, но планы нарушил звонок Вовы — он сказал, что в данный момент рыбачит на канале; ловятся окуни от 300 до 800 граммов весом. Это была серьезная заявка! Тем более, что до того места, где Вова сейчас ловит, от моего дома 6 км. Через час я уже был там. Окунь к тому времени, конечно же, у товарища не клевал, но факт поимки парочки полосатых по полкило весом раззадоривал. Я знал этот участок канала как свои пять пальцев. Володя оккупировал многообещающий перепад глубин, мне же, чтобы не мешать другу, оставалось пробовать ловить чуть в сторонке.

Через несколько минут я заработал первую поклёвку на безмотылку, и 200-граммовый окунь перекочевал в мой ящик. В течение следующего часа нам удалось вытащить ещё по десятку полосатых. Клёв сходил на нет. Каждого окуня приходилось подолгу уговаривать, прежде чем тот решался клюнуть. Да и поклёвки уже проявлялись едва заметным сбоем игры. Крупных особей больше не попалось ни мне, ни товарищу. Делая последний обход по старым лункам, на одной из проводок замечаю едва уловимый тычок, подсечка — мимо. После смены проводки опять тычок, снова подсечка в пустоту. Я уже было подумал, что начала активничать мелочь (так обычно случается когда крупный окунь перестаёт клевать), но следующий тычок закончился результативной подсечкой, да какой! По инерции после подсечки рыбина около метра прошла, а потом будто якорь бросила. После нескольких сильных рывков моя рука с удочкой начала под давлением приближаться ко льду. Мелькнула мысль — не перетянута ли гайка фрикциона? Но до неё дело не дошло, случился обидный сход… Оставалось только гадать, кто же мог оказать такое сопротивление? По ощущениям, в рыбине было не менее килограмма. Но радовало уже то, что такая рыба тут есть, но сегодня удача была на её стороне. Пройдя ещё несколько лунок, пришлось сматываться, так как кивок стал практически незаметен в быстро сгустившейся темноте. Вот такой он, первый лед

безмотылкаНачинается зимний сезон, и снова пошли разговоры о безнасадочной ловле. Мне бы хотелось немного остановиться на этой теме. Безмотылке посвящено много статей, идут вечные обсуждения в интернете, только ленивый не говорит о безнасадочной ловле. Складывается впечатление, что все рыболовы давно отказались от мотыля. Но в реальной жизни среди рыболовов, которых встречаю, убеждённых безмотыльщиков можно пересчитать на пальцах одной руки. Ещё есть такие, кто что-то когда-то ловил без мотыля… Я прочитал множество статей на эту тему. Честно признаюсь, много чего мне было непонятно. Уж слишком много заумных вещей. Да, лёжа на диване читаешь о частотах и амплитудах, совершаемых кивком при правильном ужении на безмотылку, и кажется, что всё очень просто. Но берёшь в руки удочку на водоёме, а оно так не получается. Как правило, пройдёшь несколько лунок, не заработаешь ни единой поклёвки, и откладываешь безмотылку до лучших времён.

Я предлагаю вкратце рассмотреть этот вид ловли, воспользовавшись самыми простыми, и в то же время понятными и действенными советами, усвоенными мною из разных источников. Первый шаг — скорее, психологический. Помню, как впервые увидел в реальности ловлю на безмотылку. Это было давно (более двадцати лет назад). Я в то время, как и все, ловил окуня на кивочную снасть с подсадкой мотыля, а мирную рыбу — с поплавком. Всё бы так и продолжалось, но как обычно бывает, рано или поздно обязательно должен вмешаться его величество случай, перевернув всё с ног на голову. В тот день клёв был отвратительный, плотва и густера, бравшие сносно ещё несколько дней назад, наотрез отказались клевать даже у самых опытных рыбаков. Ближе к обеду к водоёму подъехала машина с двумя рыболовами, из толпы их сразу выделяла серьезная рыбацкая экипировка (что на то время было большой редкостью). Ни у кого ничего не расспрашивая, они забурили по несколько лунок, соблюдая все правила рыбацкой этики, никому не мешая.

А дальше началось то, что запомнилось мне на всю жизнь. Приехавшие начали таскать на безмотылку густеру и плотву завидных размеров. Посмотреть на это сразу собрались зрители, среди которых был и я. Я никак не мог понять, почему мирная рыба берёт совершенно пустую металлическую мормышку, когда рядом в закормленных лунках стоят бесполезно сотни удочек, заряженных мотылём. Ладно бы окунь, он хищник, у него инстинкт, а тут такое… Не веря своим глазам я вплотную подошёл к рыбакам (они не возражали) и внимательно наблюдал — не мажут ли они чем-нибудь мормышку? Удостоверившись, что на мормышки они ничего не наносят, крючок голый, без подсадки, я стал внимательно следить за игрой. Но и здесь никаких особых нюансов я не заметил. Мормышки у тех рыболовов были цвета латуни. Мне всё хотелось рассмотреть их поближе, но я постеснялся просить об этом. Помню, я задал единственный вопрос: «Почему мирная рыба клюёт на мормышку без мотыля?». Ответ был такой: «В умелых руках, друг, рыба будет клевать и на гвоздик». Помню, в толпе рассмеялись… Меня это злило — вы потешаетесь надо мной, но ведь сами, как и я, смотрите на ловлю этих приезжих, как баран на новые ворота…

А рыболовы те, поймав за каких-то пару часов килограммов десять рыбы, молча смотали удочки и уехали. Все тут же суетливо бросились занимать их уловистые лунки. Но… поймали там всего лишь несколько плотвичек и густёрок позорного размера. У уехавших рыболовов таких вообще не было — вся их рыба была «зачётная». Ну, просто мистика какая-то! «Волшебники» уехали, и рыбы не стало. Я конечно же не упустил возможность высказать нашим рыбакам всё, что думаю: «Вы хихикали, шуточки устраивали, и не дали мне серьёзно с людьми поговорить, расспросить, в чём секрет их ловли». Позже, сидя у своих поплавчанок, я всё никак не мог (да и не хотел) успокоиться, снова и снова проигрывая в уме ловлю тех рыбаков. Первое, на что я обратил внимание — они постоянно работали катушками на своих удочках. Со стороны это выглядело так, будто они все никак не могли «поймать» дно: постоянно подсыпали панировку и делали такие манёвры — меня начинали мучить догадки…

первый ледНа следующий, день вооружившись парой пачек панировочных сухарей я всё решил испробовать на деле. Радости моей не было предела — у меня получилось разгадать один из вчерашних секретов. Столб панировки привлекал рыбу, но она постоянно меняла место своей дислокации по вертикали. Я заработал несколько поклёвок со дна, и всё вдруг затихало. Но стоило поднять мормышку на полтора метра, как клёв возобновился. Доходило до того, что мне удавалось вытаскивать пару плотвиц практически из-подо льда. Кучка рыбы возле меня начала увеличиваться, привлекая внимание коллег, которые подшучивали надо мной вчера.

- Что, насмотрелся, теперь и сам решил ловить?
А тут и я уже мог ответить: «В умелых руках рыба и на гвоздик клюёт».
И тут мы уже все посмеялись. Но это всё хорошо, да только ловил-то я с мотылём, а все мои попытки поймать хоть что-то на голую мормышку заканчивались полным провалом. Как-то рассказал я эту историю своему старому знакомому, который всегда ловил поплавочными удочками. Он сказал: «Ты хочешь освоить такую ловлю? Я тебе помогу». Его слова привели меня в недоумение. Чем может помочь мне в ловле на безмотылку заядлый поплавочник? Оказывается, мой знакомый раньше практиковал такую ловлю, но, к сожалению, преклонный возраст и здоровье человека, проработавшего полжизни у доменных печей, уже не позволяют заниматься спортивной снастью. Да и зрение уже слабое — не то что за кивком, а и за поплавком следить бывает трудно.

Первое, что забраковал мой новый наставник, это мой кивок. Мне это показалось странным — красивый кивок. Но для работы с безмотылкой он не подходил совершенно. Итак, в двух словах: что требуется от кивка?

Первое — жестокость. Кивок должен обладать жестокостью, способной при игре подбрасывать кончиком мормышку, а не работать струящейся игрой, как с мотылём.

Следующее — длина. Кивок не должен быть коротким, особенно при ловле белой рыбы. Длина порядка 10-15 см позволит максимально разнообразить проводки, а именно смена проводок часто играет ключевую роль в провоцировании рыбы на поклёвку. Соответственно, чем больше разных проводок вы можете выполнить, тем больше шансов на поклёвку.

Ещё одно — на конце кивка не должно быть всяких набалдашников, от них нужно избавиться. Дело в том, что любой лишний груз на конце кивка будет сбивать игру, задаваемую вами, а ещё если учесть ветер, то всякие кольца, шарики и прочие «навороты», призванные делать кивок более заметным, обязательно станут помехой. Чтобы кивок был хорошо заметен, достаточно покрасить его кончик в ярко-оранжевый цвет.

Следующее, что забраковал мой наставник, это была удочка. На следующий день он подарил мне удочку, втрое легче моей, которая удобно ложилась в руку, и самодельный кивок. С этого и началась моя ловля на безмотылку. Но самое главное открытие ждало впереди.

Проводка. Хорошо, если кто-то может показать и объяснить всё на деле. Как говорится, лучше раз увидеть, чем сто раз услышать. Но я все же попытаюсь рассказать. Дело в том, что проводка с мотылём и проводка безмотылки — это совершенно разные вещи. Суть проводки мормышки с мотылём, привязанной под углом девяносто градусов, сводится к демонстрации мотыля. А вот проводка безнасадочной мормышки, привязанной под углом, близким к 180 градусам, призвана демонстрировать саму мормышку как имитацию кормового объекта рыбы. Я прочитал однажды описание проводки, которое поразило меня своей образностью — задавайте такую игру, будто вы стеклите окно, мелкими и частыми ударами забивая в деревянную раму гвоздики маленьким молоточком.

От себя добавлю маленький совет. Задайте определённую высоту проводки. Для её фиксации вообразите черту за лункой — доходите до черты, и потом снова повторяйте проводку. После этого на очередной проводке с игрой поднимайте мормышку вдвое выше, проходя без остановки точку, на которой вы до этого завершали подъём. Как правило, если под лункой кто-то есть, то поклёвка обязательно последует именно в этой точке. Для начала этого достаточно, а далее всё зависит от вашей фантазии. Единственное, не пытайтесь овладеть всем сразу. Научитесь бесперебойно работать снастью (на уровне автоматизма) описанной выше «проводкой стекольщика», а всё остальное придёт само собой, после того как вы поверите в снасть. Пришло время проверить всё это на деле. Не бойтесь холодов, выходите рыбачить. Говорят, время проведённое на рыбалке, в зачёт жизни не идёт, я с этим полностью согласен.
Крепкого вам льда под ногами и побольше поклёвок.                    к началу статьи
••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

версия статьи на украинском языке
А ОСЬ І ЛІД! Генадій ПОДЕРНЯ.
Запланував я собі змазати спінінгові котушки, замінити на деяких воблерах трійники, що вже затупилися, а також і волосінь — стару на нову. Готувався до справ потрібних і цікавих, але не так сталось, як гадалось. Різко ударили морози. Миттю постали нові вимоги: готувати зимові снасті.

У кожного є свій підхід до підготовки снастей. Деякі мої знайомі витрачають на цей процес місяці і навіть більше: вони купують різні дрібниці, точать ножі на льодобур, фарбують ящики, обновляють мормишки… Це вірний підхід до справи, але у мене, так вже склалося, усе відбувається по-іншому. Я не розумію, як в розпал сезону відкритої води можна думати про наближення льодоставу. Підготуватися часу завжди вистачить — оті кілька днів, коли вже всі водойми покриті кригою, але виходити на неї ще зарано. Для «зимового марафету» цього цілком достатньо. Але у цьому році все обернулося не так, як завжди. Увечері, після риболовлі, пакував крижаного човна і відчув, що мороз розгулявся не на жарт. Глянув удома, а вже, виявляється, мінус десять!

Зранку подзвонили приятелі з сусіднього селища, кажуть: «Якщо такий мороз протримається ще хоча б добу, можна буде виходити на лід». От тобі й маєш! Швидко дістаю свої зимові снасті, благо, волосінь не дуже втратила в міцності, вирішую, що для початку і так згодиться, а там подивимося… Перев’язую мормишки. Ящик, як завжди, стояв на видноті. Там вічно кіт сидів, довелося його безцеремонно зігнати. Той побачив, що ящик, до якого півроку нікому не було діла, раптом знову знадобився, піднісся духом, зрадів і став плутатися під ногами, голосно вимагаючи видати йому частку улову. Намагався пояснити йому, що потрібно почекати — на риболовлю я ще не їздив… Не хоче розуміти, довелося показати йому віника. Котяра образився і спідлоба спостерігав за моєю метушнею. Нічого, рибкою пригощу, образа відразу пройде — перевірено роками.

Нашвидкоруч вкладаю снасті в машину. Новенький барнаульський льодобур, подарований дружиною і товаришами на день народження, так і манить на лід — прийшов час перевірити, на що він здатний. Як же добре, коли є близькі люди, які розуміють тебе і підтримують. Ну, хіба ж може бути кращим подарунок для рибалки, який народився на початку зими?..

Ось все і готово, зранку можна сміливо виїжджати, прихопивши термос з гарячим чаєм. Увечері, перевертаючись з боку на бік, все ніяк не міг заснути. Купа питань, припущень, планів, переживань… Нарешті настав довгоочікуваний ранок. Рибалити я люблю на самоті, але по дорозі заїжджаю до старого знайомого: на перший лід, все-таки, спокійніше виходити, коли є хтось поруч. Дружина товариша сказала, що той ще затемна з колегами втік на риболовлю. Я йду за ними.

Ось він, перший вихід на лід! Почуття, що переповнюють в цей момент, неможливо передати словами. Близько тридцяти років я рибалю з льоду, і, здавалося б, це повинно стати звичкою — а ні! Щоразу радієш, наче дитина, першій пробуреній лунці. Товариш демонструє спійманих з ранку окунів — красені! Віталій — фанатичний любитель лову «на кулю», більше нічого й не пробував, але як кажуть, від добра добра не шукають. По-своєму він правий. Тим більше, будучи асом в цьому питанні, він неодноразово втирав носа з такою снастю багатьом, у тому числі й мені. Повідомлення про те, що зараз риба стала малоактивною, мене зовсім не засмутило. Нам багато не треба, а пару клювань, думаю, до вечора ми заробимо. Сумнівів нема.

Швиденько бурю серію з п’яти лунок. Перші дві виявляються «холостими». У третій, після декількох проводок, кивок чітко спрацював, повідомивши, що свято відбулося. Після підсічки рука відчуває таку приємну вагу. Від радості цілую першого в цьому сезоні підлідного окуня, а Віталій все це знімає на фото. Настрій відмінний. А далі кльов припинився… У пошуках «смугастого» вирішуємо йти по руслу. Товариш, як і раніше, ловить «на кулю», я — на безмотилку. Через деякий час наші старання винагороджуються жадібними клюваннями. Безмотилка почала давати фору «кулі». Віталій, якого раніше нічого крім своїх «куль» не цікавило, навіть підійшов розглянути снасть. Але через деякий час картина змінилася — окунь почав клювати на «кулю», все частіше обходячи стороною мої приманки.

На одній з проводок кивок різко зігнувся. Після підсічки з подивом виводжу жваву плотвичку. Ретельно обловлюю цю лунку, але більше клювань немає. Вирішивши, що проскочила шалена рибка, все ж, про всяк випадок, вирішую на цьому місці підгодувати підводних мешканців. Через годинку повертаюся і витягаю ще одну, після чого знову наступає тиша. Плотва по першому льоді — у наших краях явище нечасте. З надією розворушити зграйку, знову присипаю лунку панірувальними сухарями. До вечора вдалося зловити ще кілька плотвичок, але розмір кожної наступної рибки ставав все меншим. Врешті, під лункою збилися плоскирки розміром з палець. Прийшов час змотувати вудки.

Улов у нас з товаришем був приблизно однаковий. Як же не хотілося покидати річку! День на льоду пролетів, наче п’ять хвилин. Одне тішило: сезон тільки починається. І завтра, не дивлячись ні на що, знову на лід. Кілька наступних рибалок, проведених на річці, нічим особливим не відрізнялися. Окунь і раніше тішив періодичним клюванням, а плотва остаточно припинила спілкуватися із нашими снастями. Пора було міняти водойму, виходити на великій лід водосховища. А тут і у харків’янина Вови, який за останні роки став нашим другом і напарником, з’явилися вихідні. Після швидких переговорів, вирішуємо пошукати «матросів» удвох.

Водосховище, що славиться великою кількістю окуня, цього разу вирішило дати нам урок. Після кількох десятків просвердлених лунок, самовпевненості у нас поменшало. Ми обловили бровки, звали, старе русло — усілякі більш-менш перспективні місця, але результат скрізь був незмінний — окунець розміром з палець. І клював він практично на все. Ось тобі і перший лід! Лише до вечора мені вдалося зловити одного пристойного окуня на «медузу». Після підсічки здалося, що на тому кінці волосіні, як мінімум, сидить кілограмовий екземпляр. Але в рибі було грамів триста, не більше. Незабаром і Вові вдалося зловити на безмотилку двох залікових «горбунів».

На цьому рибалити припинили. GPS показав, що ми пройшли близько 8 кілометрів. Ми просвердлили більше сотні лунок, а улов склав три окуня на двох. Здавалося б, саме час засмутитися, але суму не було. Хіба тільки заради улову взимку рибалка їде десятки, а іноді й сотні кілометрів, після чого, незважаючи ні на холод, ні на втому, бере до рук бур? Ні! Його жене пристрасть спілкування з природою, коли вона повертається до нас своєю, далеко не найласковішою стороною. Зимова риболовля часом пов’язана з реальними випробуваннями — доводиться ловити і в мороз, і в заметіль… Але сама по собі ця готовність до подолання труднощів — це вже нагорода, дарована нам згори!

Якось довелося їхати в переповненому рейсовому автобусі. Ми виїхали на міст, пасажири побачили масу рибалок, що розташувалися на льоду. Тут же хтось прокоментував: «Це голодні». Тема швидко набрала обертів. Сенс дискусії зводився до того, що пора заборонити цю зимову риболовлю, оскільки в новинах повідомляють, що рибацюги частенько провалюються під лід і тонуть. Сперечатися з натовпом не хотілося, я мовчки слухав, а в голові прокручувалися варіанти того, що можна було б їм відповісти. Якщо порівняти кількість людей, які гинуть на дорогах в автомобільних аваріях, з кількістю тих, хто потонув на риболовлі, то лід потрібно залишити в спокої, зате терміново вимагати заборонити автотранспорт! Не маючи рибальської іскорки в душі, пасажири автобуса навіть уявити собі не могли, яку радість відчувають ті, хто зараз мерзне на льоді і ловить рибу. І, нарешті — я вважаю, що не так часто на зимовій риболовлі гинуть люди, які ясно оцінюють навколишнє оточення і не роблять нерозважливих вчинків. Тут я хотів би вкотре нагадати колегам про обережність.

А тим, хто любить на риболовлі «хапнути за хвіст зеленого змія», скажу — хлопці, пийте алкоголь після риболовлі на березі, а ще краще — вдома. Твереза голова — розумна голова! Ви забуваєте про обережність, але це, зрештою, ваше життя і ваша особиста справа. Слухати п’яні нісенітниці, які ви несете язиком, що ледь повертається, оточуючим неприємно. Або бачити, як п’яне тіло валиться на лід… І давайте пам’ятати, що водойма — наш спільний дім, де ми зобов’язані дотримуватися хоча б мінімального порядку.

Наступний мій вихід на лід відбувся на каналі «Дніпро-Донбас». Уже наступного дня після відвідин водосховища я збирався перепочити, але плани порушив дзвінок від Вови — він сказав, що зараз рибалить на каналі; ловляться окуні від 300 до 800 грамів. Це була серйозна заявка! Тим більше, що до того місця, де Вова зараз ловить, від мого будинку було всього 6 кілометрів. Через годину я вже був там. Окунь до того часу, звичайно ж, у товариша клювати перестав, але факт наявності парочки «смугастих» по півкіло добряче полоскотали мою рибальську свідомість. Я знав цю ділянку каналу як свої п’ять пальців. Володя окупував багатообіцяючий перепад глибин, мені ж, щоб не заважати один одному, залишалося пробувати ловити трохи в стороні.

Через кілька хвилин я вже заробив перше клювання на безмотилку, після чого 200-грамовий окунь перекочував до моєї скриньки. Упродовж наступної години нам вдалося витягнути ще по десятку «смугастих», але кльов відверто псувався. Кожного окуня доводилося довго вмовляти, перш ніж той вирішував спокуситися на наші приманки. Та й клювання вже проявлялися ледь помітним збоєм гри. Великі особини більше не траплялися ані мені, ані моєму товаришу. Роблячи останній обхід за старими лунками, на одній з проводок помічаю ледь вловимий «тичок», підсікаю — мимо. Після зміни проводки знову «тичок», знову підсікання в нікуди. Я вже було подумав, що почала проявляти активність дрібнота (так зазвичай трапляється коли великий окунь перестає клювати), але наступний «тичок» закінчився результативною підсічкою, ще й якою! За інерцією, після підсічки, рибина спершу піднялася, але потім наче якір кинула. Після кількох сильних ривків, моя рука з вудкою почала під тиском наближатися до льоду. Майнула думка — чи не перетягнена часом гайка фрикціона? Але до нього справа не дійшла: риба зійшла. Залишалося тільки гадати, хто ж міг вчинити такий опір? За відчуттями, в рибині було не менше кілограма. Але тішило вже те, що така риба тут є, хоча сьогодні удача була на її боці. Пройшовши ще кілька лунок, довелося тікати, оскільки кивок став практично непомітним у темряві, що дуже швидко загустіла. Ось такий він, перший лід…

Починається зимовий сезон, і знову пішли розмови про лов без насадок. Мені б хотілося трохи зупинитися на цій темі. Безмотилці присвячено багато статей, тривають вічні обговорення в Інтернеті, хіба ледачий про це не говорить. Складається враження, що всі рибалки вже давно відмовилися від мотиля. Але в реальному житті, серед рибалок, яких зустрічаю, переконаних безмотильників можна перерахувати на пальцях однієї руки. Є ще й такі, хто щось колись ловили без мотиля… Я прочитав безліч статей на цю тему. Чесно зізнаюся, багато чого мені було незрозуміло… Так, лежиш собі на дивані, читаєш про частоти і амплітуди, що їх виконує кивок за умови правильного лову на безмотилку, і, здається, що все дуже просто. Але береш в руки вудку на водоймі, а воно так не виходить. Як правило, пройдеш кілька лунок, не заробиш жодного клювання і відкладаєш безмотилку до кращих часів.

Пропоную коротко розглянути цей вид лову, скориставшись найпростішими, і в той же час зрозумілими та дієвими порадами, які я засвоїв із різних джерел. Перший крок — радше, психологічний. Пам’ятаю, як вперше побачив в реальності ловлю на безмотилку. Це було давно (більше двадцяти років тому). Я в той час, як і всі, ловив окуня на кивок з підсадкою мотиля, а мирну рибу — з поплавком. Все б так і тривало, але як зазвичай буває, рано чи пізно обов’язково повинен втрутитися його величність випадок, перевернувши все з ніг на голову. У той день клювання було огидним: і плотва, і густера, які напередодні ще сяко-тако ловилися, навідріз відмовилася харчуватися навіть у лунках найдосвідченіших рибалок. Ближче до обіду на водойму під’їхала машина з двома рибалками. Із натовпу їх відразу виділяла серйозна екіпіровка (що на той час було великою рідкістю). Ні в кого нічого не розпитуючи, вони пробурили по кілька лунок, дотримуючись усіх правил рибальської етики, нікому не заважаючи.

А далі почалося те, що запам’яталося мені на все життя. Згадані рибалки в ексклюзивній екіпіровці почали тягати на безмотилку пристойних розмірів густеру і плотву. Подивитися на це відразу зібралися глядачі, серед яких був і я. Але тоді я ніяк не міг збагнути, чому мирна риба бере абсолютно порожню металеву мормишку, коли поруч в підгодованих лунках марно бовваніють сотні вудок, заряджених мотилем. Гаразд, брав би окунь, він хижак, у нього інстинкт, а тут таке… Не вірячи своїм очам я впритул підійшов до рибалок (вони не заперечували) і уважно спостерігав — може вони чимось мажуть свої мормишки? Упевнившись, що гачок голий, без насадки, я став уважно стежити за їхніми діями. Але і тут ніяких особливих нюансів я не помітив. Мормишки у рибалок були кольору латуні. Мені все хотілося розглянути їх ближче, але я посоромився підійти і попросити. Пам’ятаю, я задав єдине питання: «Чому мирна риба бере на мормишку без мотиля?». Відповідь була такою: «В умілих руках, друже, риба буде клювати і на цвяшок». Пам’ятаю, у натовпі розсміялися… Мене це дратувало — ви потішається наді мною, але ж самі, як і я, дивитеся на дію цих чужинців, як баран на нові ворота…

Тим часом, ці рибалки, піймавши за якихось пару годин кілограмів з десять риби, мовчки змотали вудки і поїхали. Усі тут же метушливо кинулися займати їхні уловисті лунки. Але… зловили там лише кілька риб ганебного розміру. У попередників такої дрібноти не траплялося взагалі — уся їхня риба була «заліковою». Ну, просто містика якась! «Чарівники» виїхали і риби не стало. Я, звичайно ж, не упустив можливість висловити нашим рибалкам все, що думаю: «Ви тут хіхікали, жарти жартували, не дали мені серйозно з людьми поговорити, розпитати, в чому секрет їх лову». Пізніше, сидячи біля своїх поплавчанок, я все ніяк не міг (та й не хотів) заспокоїтися, знову і знову програючи в розумі методику професіоналів. Перше, на що я звернув увагу — вони постійно працювали котушками. З боку це виглядало так, ніби вони ніяк не могли «зловити» дно: постійно підсипали паніровку і робили такі маневри — мене починали мучити здогадки…

Наступного дня, озброївшись кількома пачками панірувальних сухарів, я все вирішив випробувати на ділі. Радості моїй не було меж — у мене вийшло розгадати один зі вчорашніх секретів. Стовп паніровки приманював рибу, але вона постійно змінювала місце своєї дислокації по вертикалі. Я отримав кілька клювань з дна, і все раптом затихало. Але варто було підняти мормишку на півтора метра, як клювання відновлювалося. Доходило до того, що мені вдавалося витягувати пару пліток практично з-під самого льоду. Купка риби біля мене почала збільшуватися, привертаючи увагу колег, які ще вчора наді мною жартували.

- Що, надивився, тепер і сам вирішив так ловити?
А тут і я вже мав що відповісти:
- В умілих руках риба і на цвяшок клює.
І тут ми вже всі посміялися.
Все це добре, от тільки ловив я з мотилем, бо всі мої спроби зловити бодай щось на голу мормишку закінчувалися повним провалом. Якось розповів я цю історію своєму старому знайомому, який завжди ловив поплавцевими вудками. Він сказав: «Ти хочеш освоїти таку ловлю? Я тобі допоможу». Його слова мене здивували. Чим може допомогти мені в лові на безмотилку затятий поплавочник? Виявляється, мій знайомий раніше практикував таку ловлю, але, на жаль, похилий вік і здоров’я людини, яка пропрацювала півжиття біля доменних печей, вже не дозволяють займатися спортивною снастю. Та й зір уже слабкий — не те що за кивком, а й за поплавком стежити буває важко.

Насамперед, мій новий наставник забракував кивок. Мені здалося дивним — красивий кивок, що ж йому бракує? Але для роботи з безмотилкою він не підходив зовсім. Отже, у двох словах: що потрібно вимагати від кивка?

Перше — жорсткість. Кивок повинен володіти такою жорсткістю, що здатна підчас гри підкидати кінчиком мормишку.

Друге — довжина. Кивок не повинен бути коротким, особливо під час лову білої риби. Довжина близько 10-15 сантиметрів дозволить максимально урізноманітнити проводку, адже саме зміна проводки часто відіграє ключову роль у провокуванні риби на клювання. Відповідно, чим більше різних проводок ви можете виконати, тим більше шансів на клювання.

Третє — на кінці кивка не повинно бути жодних набалдашників, їх потрібно позбутися. Справа в тому, що будь-який зайвий тягар на кінці кивка збиватиме вашу заплановану гру, а якщо врахувати вітер, то всілякі кільця, кульки та інші «навороти», покликані робити кивок більш помітним, обов’язково стануть перешкодою. Щоб кивок був добре помітний, досить пофарбувати його кінчик в яскраво-оранжевий колір.

Врешті, мій наставник забракував і вудку. Наступного дня він подарував мені вудку, утричі легшу за мою, що зручно лягала в руку, а також саморобний кивок. З цього і почалася моя ловля на безмотилку. Але найголовніше відкриття чекало попереду.

Проводка. Добре, якщо хтось зможе показати і пояснити все на ділі. Як кажуть, краще раз побачити, ніж сто разів почути. Але я все ж спробую розповісти. Справа в тому, що проводка з мотилем і проводка безмотилки — це зовсім різні речі. Суть проводки мормишки з мотилем, прив’язаної під кутом дев’яносто градусів, зводиться до демонстрації мотиля. А ось проводка мормишок без насадок, прив’язаних під кутом, близьким до 180 градусів, покликана демонструвати саму мормишку в якості імітації кормового об’єкта риби. Я прочитав одного разу опис проводки, що вразив мене своєю образністю — задавайте таку гру, ніби ви намагаєтеся засклити вікно, дрібними і частими ударами забиваючи в дерев’яну раму цвяшки маленьким молоточком.

Від себе додам маленьку пораду. Задайте чітко визначену висоту проводки. Для її фіксації уявіть межу за лункою — доходите до межі, а потім знову повторюйте проводку. Після цього на черговій проводці з грою піднімайте мормишку вдвічі вище, проходячи без зупинки точку, на якій ви до цього завершували підйом. Як правило, якщо під лункою хтось є, то клювання обов’язково відбудеться саме в цій точці. Для початку цього достатньо, а далі все залежить від вашої фантазії. Єдине, не намагайтеся оволодіти всім відразу. Навчіться безперебійно працювати снастю (на рівні автоматизму) описаною вище «проводкою скляра», а все інше прийде само собою, після того як ви повірите в снасть.

Прийшов час перевірити все це на ділі. Не бійтеся холодів, виходьте рибалити. Кажуть, час проведений на рибалці, в залік життя не йде, я з цим повністю згоден.
Міцного вам льоду під ногами і побільше клювань.

к началу статьи

Подпишись на новости