На главную » Все статьи » НЕВЛОВИМИЙ ХАРІУС: нахлист у складних умовах

НЕВЛОВИМИЙ ХАРІУС: нахлист у складних умовах

НЕВЛОВИМИЙ ХАРІУС:

нахлист у складних умовах
Ростислав ЯЩИШИН.

У цій статті я спробую поділитися власним досвідом і розповісти, як можна перехитрити лососевих мешканців швидких карпатських річок, коли ловити доводиться у складних умовах: під час сильного вітру, у брудній чи дуже високій воді або ж тоді, коли харіуси та форелі не проявляють жодних ознак активності через причини, що не залежать від природи.

харіусНахлистовики не лише досліджують гірські річки на предмет харіуса та форелі. Як правило, вони — романтики, полюблять потинятися стрімкими горами у пошуках грибів чи ягід, що ними букові, хвойні чи дубові ліси залюбки діляться — було б бажання видряпуватися на вершини і з них спускатися. Як пощастить, то лісового м’яса можна набрати вдосталь. Але не рідко, бувало, дряпаєшся кілька годин по пагорбах та схилах (ноги в мозолях, в очах павутина, ще й на гадюку ледь не наступив), а в кошику сама грибна «дрібнота» — кілька польських з рижиками; білими навіть і не пахне. Аж тут на зустріч виходять місцеві, яких ми, жителі-урбаноїди, по-доброму звемо гуцулами. У них аж руки тремтять від ваги кошиків, з яких ледь не вивалюються такі красені, що аж слинка тече. Де ж вони їх знайшли?!

«А знаєш, Арсене, коли ми йдемо у гори на гриби, то уподібнюємося туристам, які приїздять в Карпати на відпочинок і намагаються упіймати в ріці якусь рибу телескопічними вудками з поплавками, гачками на коропа і хлібною приманкою. Ясне діло, що форелі-харіуса їм не бачити як своїх носів, максимум, що світить — то бистрянка з верховодкою. А коли вони випадково наштовхуються на нахлистовиків, очам повірити не можуть, ну звідки ж в цій ріці плаває така риба? От і ми так само — йдемо навмання, без найменшого поняття, де шукати грибів, коли їх нема під ногами», — балакали ми з товаришем дорогою додому.

Арсен кивнув головою і легко усміхнувся. Він тримав кермо на повороті — уже було темно, а знаків на дорозі нема, як і грибів в суху пору. Того дня ми, правда, назбирали білих грибів, але добували їх на крутій скелі, кілька разів ледь не зірвалися вниз і не стали каліками на все життя. Встигли і наловити достатньо, щоправда, на відміну від грибів, рибу додому не везли. Арсен відвів душу з сухою мушкою, я з німфою. Арсену взагалі для щастя мало треба. Зловив одного харіуса, сів на камінь, втупився в небо чи в воду, смачно закурив. «Все, я щасливий», — його стандартна фраза… Так і цього разу було. Пощастило нам і з погодою, і з чистою рікою, і з активною рибою.

Але ж ці три фактори не так вже й часто співпадають. Буває, приїдеш в гори, станеш над рікою і за голову тримаєшся — під блакитним і безхмарним небом тече собі апельсиновий сік з характерним коричнюватим відтінком. Ну звідки ж «мутняк»? Цілий тиждень дощів не було, а ми ж такі сподівання мали на єдиний видряпаний усіма правдами і неправдами вихідний. Моя нахлистова природа ділиться навпіл. Одна обурюється — та ну його, мовляв, знову треба щось вигадувати. Інша тішиться, як мала дитина, мовляв, складні умови дозволять прогресувати, підвищують майстерність і кваліфікацію. Друзі-нахлистовики знають, що я люблю каламутну воду. Особливо, під час змагань.

БРУДНА ВОДА
ЧАСТИНА ПЕРША. ОРАНЖЕВА РІКА І ЧОРНА НІМФА

хариусПісля змагань за Кубок України, що пройшли на ріці Опір, нахлистовики готувалися до іншого турніру — національного чемпіонату. Але зважаючи на розпал конфлікту на Сході, чимало спортсменів не знайшло можливостей приїхати в далеке Закарпаття, мотивуючи це і часом, і ресурсами, і доцільністю. Мовляв, які можуть бути змагання під час війни? Ці слова змусили задуматися, але на допомогу прийшов мій добрий друг Андрій Скворчинський, який підкинув хорошу ідею — відмовитися від призів і нагород, натомість усі виручені від змагань кошти передати нашій армії. Ця пропозиція багатьом нахлистовикам припала до душі, тож можна було братися за організацію.

Як виявилося, чемпіонат України став чи не найсильнішим і найнесподіванішим нахлистовим змаганням за останній час. Правда, власне чемпіонатом України цей турнір назвати доволі складно, адже участь брали лише представники Львівщини, Закарпаття та Франківщини. Попри це ми зібрали понад п’ять тисяч гривень, що були передані надійним людям — за ці гроші закупили необхідні для солдатів речі. До загальної справи долучилися не лише усі спортсмени (загалом на змагання зареєструвалися 14 учасників), але й гості — нахлистовики з Франківщини Нестор Мицак і Володимир Бейчак, їхній земляк, який виконував роль головного судді, Петро Шкварок, володар Кубка України 2014 року Богдан Цебрик із Ужгорода, львів’янин-початківець Володимир Сава, а також головний лісничий з Вучкового (місце проведення турніру) Андрій Романишин, голова сільської ради Вучкового Іван Плиска.

Вирвавши кілька вихідних, на Ріку ми приїхали в середу ввечері — уже було темно, тож тренувальну риболовлю відклали на ранок. Вода трималася на хорошому рівні і була досить прозорою, але виявилося, що харіус дуже примхливий та перебірливий. Довелося знайти правильну комбінацію мух, на що знадобилося трохи більше двох годин. У підсумку найкраще себе показала «шоколадна німфа» із чорного даббінгу суперфайн на прямому гачку №18 із золотою чи мідною 2-міліметровою вольфрамовою голівкою, а також моя спеціальна розробка для чемпіонату — «сирітка» (проста німфа, що імітує личинку волохокрильця; виготовляється із натуральних даббінгів сірого та оранжевого кольорів) на зігнутому гачку №14 без голівки, лише зі свинцевим підвантаженням, в якості підвісної мушки. Саме на них вдалося упіймати вісьмох невеликих харіусів та одного голавля. Найбільший харіус узяв з самого ранку на підвісну суху мушку — емерджер з крилом із білого зайця.

хариусПеред виїздом на Ріку погодні сайти передбачали грози, а, відповідно, і каламутну воду. Саме для таких катаклізмів я нав’язав кілька десятків різного розміру німф із чорними та срібними голівками: «фезентейли» із пера чорного фазана та чорного спектрадаббінгу різних модифікацій. Відповідно до попередніх спостережень, саме такі імітації, а не мушки із кислотно-яскравими точками атаки, найкраще помітні для риби у брудній воді.

У четвер по обіді почалася гроза: Ріка моментально піднялася і забруднилася. Коли зранку наступного дня спортсмени вийшли до води, то були шоковані — за ніч ситуація лише погіршилася. На загальному зібранні було запропоновано перенести ранковий етап п’ятниці на ранок неділі. Таким чином група спортсменів, які мали ловити першими — повинні були виступати у п’ятницю ввечері та в неділю зранку. Інша група мала ловити зранку та ввечері в суботу. Десь в глибині душі я радів, бо хотів, аби змагання відбувалися в «мутняку», адже риба зловлена в таких умовах цінується набагато більше, аніж в чистій воді. На жеребкуванні я витягнув ближній пул, куди пішов разом з моїм суддею — Дмитром Голенковим.

Отже мій пул — 150 метрів «озера», на обох кінцях якого було щось схоже на перекати. Можливо, якби Ріка була чистою, там ще можна було сяк-так ловити, але в такому стані рибу видавалося знайти дуже складно. Якщо слідувати логіці про те, що в таких умовах харіус прибивається до берегів і виходить на мілину, то можна було спробувати пошукати його в цих ділянках, чим я і зайнявся. Однак замість харіуса першим ділом виловив з оранжевої ріки на невелику чорну німфу невелику маренку, яка трималася на простій течії. Втекти від нуля було основним завданням вечора, але тепер треба було щось вигадувати аби здобути більше балів — марена давала лише одне очко.

харіусПройшовши по всій ширині до протилежного берега, я зауважив більш спокійне і глибше місце, куди закинув все ті ж чорні німфи. Одразу ж відчув кілька незначних «тичків», після чого легко підсік — на гачку тріпотіла рибка з червоними плавничками. Голавлем її складно було назвати, але на один бал потягнула. Суддя вирішив переконатися на власні очі, що то не бистрянка, тож довелося просто таки бігти через всю ріку з підсаком в руках. Записавши до протоколу ще один бал, я знов повернувся до «рибного» берега і через кілька хвилин там узяв вже крупніший голавль, який видався Дімі двобальним харіусом. Хитрувати і обманювати на змаганнях не прийнято, тож довелося переконувати суддю у меншій цінності риби.

Уже під кінець етапу, біля протилежного берега узяв ще один дрібний голавлик на все ту ж чорну німфу. Отримавши в результаті 4 бали можна було вдовольнитися, але коли я побачив протокол Едуарда Зизди із Сваляви, то просто очам не повірив. На сусідньому пулі він виловив 13 голавлів… От і дебют на змаганнях. Трьох голавлів зловив Іван Повхан з Ужгорода, а місцевий нахлистовик Вадим Третьяков до двох голавликів додав і одного харіуса — єдиного зловленого у той вечір.

На ранок мала ловити друга «сімка», якій пощастило куди більше: вода суттєво очистилися. Хто ловив на німфу — не прогадав. Хто на «суху» — залишився з нулем. Як виявилося, зранку харіус категорично не виходив на поверхню. Фаворит змагань Степан Чех з Мукачевого підняв 9 харіусів, Діма Голенков також упіймав кількох харіусів та голавлів. Три голавлі упіймав Діма Петруняк з Франківська, по одному-двох харіусів спокусили інші учасники.

До вечора вода взагалі прочистилася, стала практично кришталевою. Мені випало судити Дмитра Петруняка на другому пулі, де раніше відірвався на голавлях Едуард. Уже на другій хвилині мій підсудний упіймав харіуса, але після цього настала тривала тиша. Цікаво, що Діма висловив впевненість у своїй фірмовій мушці. Його модифіковані ред-таги і справді надзвичайно ефективні, але цього разу мене здивували їхні розміри, а вони виявилися доволі солідними. На думку Дмитра, крупний розмір приманки повинен приваблювати рибу, з чим я категорично не погоджувався, наводячи докази під каменями, де вдавалося виколупати хіба що мікроскопічних одноденок. Діма стояв на своєму і в результаті упіймав лише одного голавля. У той вечір чотирьох харіусів виловив Діма Голенков, а от Степану Чеху риболовля не вдалася — три харіуси і голавль. Приємно потішив мій сусід Міша Швець — два харіуси, причому з того пулу, де я рибалив в помаранчевій воді. А найбільше зловив абориген Іван Фіцколинець — 9 харіусів та два голавлі. Усе на суху мушку і практично не сходячи з місця. От тільки «нуль» в першому етапі не давав йому можливості поборотися за загальну перемогу.

хариусТакі результати мене особисто потішили. За нехитрими підрахунками, для високого місця, у неділю зранку мені необхідно було зловити більше п’яти харіусів, що за умови чистої води та вдалого пулу не виявлялося надскладною задачею. Так само гадали Іван Повхан та Едуард Зизда. Видавалося, що перед останнім етапом на перемогу могла претендувати ціла група учасників.

Але роздуми про спорт перебили організатори свята — Міша Шунинець, Василь Гримут, Вадим Третьяков та Іван Фіцколинець постаралися на славу. Несамовита дзяма (традиційна закарпатська гостра перша страва) із копченими реберцями та овочами, шашлик, стейки, сало, черешнева настоянка з домашнього погреба — усе це було зроблено від чистого серця. Не було людини, яка б нагрішила на усю цю добрятину, всі наминали так, що за вухами шкварчало.

Стіл був один, за яким усі й сиділи, говорили, сперечалися, обіймалися і, взагалі, почувалися як удома. Чи то черешнева настоянка, чи то якийсь біс потяг мене за язик і змусив побажати на ранок «мутняку», бо ж весело! Насправді, я не очікував, що така тиха та спокійна ніч може привезти до катаклізмів.

А потім була гроза. Не просто гроза, а грозище. О пів на другу ночі я прокинувся від гуркоту грому. Нарахував їх понад півсотні, кожному грому передувала блискавиця. Вийшов з намету, оглянувся в бік Міжгір’я, що знаходиться вище за течією і зрозумів, що зранку буде класичний закарпатський гаплик… Навіть не здивувався, коли о сьомій ранку під теплим сонячним промінням на безхмарному небі Ріка знову була оранжевою. Виходило, що одна група ловила цілий день в чистій воді, інша мала двічі ловити в каламутній. Принцип рівних умов не зберігався, але чергова нарада жодних результатів не принесла. Можна зрозуміти учасників, що вже відловилися. Мовляв, спорт є спорт, нічого не вдієш…

Вголос я звісно нарікав на долю і на відсутність справедливості, але спакував усе необхідне і вирушив на пул з Іваном Фіцколинцем. Хороший суддя — любить безпомилково підказати учаснику, де стоїть харіус. Але я здогадався, що змагатимусь без його підказок — болото текло без перерви, про якого харіуса можна говорити? Я спробував обловити береги з надією на блудну рибу, але усе марно. Згадавши результати п’ятниці, довелося знову долати оранжеві бар’єри і продиратися з острова, де ми розкинули двогодинний табір, до берега, з якого зайшли у воду. Там, біля крихітного перекату я помітив такий же крихітний заливчик без течії. З надією на голавля, закинув мушки в цю зону і одразу ж отримав удар. На вудці висіло одразу два невеликі голавлі, але один з них дорогою до підсака капосно злетів. Інший потрапив у ціль, що мене неймовірно потішило, а мого суддю відверто здивувало. Через кілька хвилин у тій же зоні я відчув надзвичайно сильний удар — риба дременула вниз по течії, до бурунів. Не даючи їй цього зробити, я підтягував красеня-клена, вагою десь 400-500 грамів, який натхненно опирався, але вгамувався лише в підсаку. Дві риби у такій воді — можна було порадіти, але залишалася ще добра година. Переді мною неоране поле роботи…

Схожий залив я помітив на протилежному березі, куди й вирушив, але щастя там не мав. Перепробував велику кількість мух — імітації личинок одноденок, волохокрильців, мурах, коників та бабок, але риба більше не ловилася. Я вже йшов до іншої перспективної точки, але тут міжгірські хлопці вирішили додати риболовлі трохи перцю. Моїм сусідом був Вадим, якого судив Василь Гримут. От він і подзвонив до мого судді, спитати як справи і похвалитися успіхами свого підсудного. Після розмови Іван сказав, що в Вадима вже два голавлі та харіус, при чому усе зловлене на мокру мушку.

харіусЧесно кажучи, я був шокованим не так результатами (Вадим виловив харіуса під час першого каламутного етапу), як методом — де ж в такій ріці можна ловити на мокрі! Але тим не менше, схопив іншу вудку, приладнав дві мокрі мушки. Майже півгодини я закидав їх в бурхливі потоки, але нічого схожого на виходи не бачив. Зрозумівши, що то дурного робота, я знову взявся за німфи, але часу вже практично не залишалося. Іван дав команду закінчувати, і я вийшов з води. Насамперед, я хотів побачити Вадимові мокрі мушки, які працювали в таких умовах, але виявилося, що Василь просто пожартував про зловлену рибу… Виходить, я втратив півгодини на мокрі мухи, які і близько не мали працювати! От вам і порада на майбутнє — під час змагань не вірте нікому! Зате хлопці добряче з мене насміялися. Це стало компенсацією за безрезультатний етап.

Виявилося, що в той ранок результати були плачевними. Міша Шунинець мав на вудці лише одну рибу — дуже пристойного харіуса, але той утік перед підсаком. Едуард тягнув єдиного голавля, але й він повторив долю харіуса. У Вані Повхана були кілька ударів невідомих підводних мешканців. Сашко Свида теж залишився з нулем. Вийшло, що в завершальному етапі завести рибу в підсак вдалося лише мені. Зважаючи на це, у загальному показнику, на мене чекало третє місце і віртуальні бронзові медалі, другим став Діма Голенков, а перемогу святкував Степан Чех. Звичайно, чиста вода свою справу зробила, але на змаганнях треба бути готовими до всього, зокрема і до несправедливості.

БРУДНА ВОДА.
ЧАСТИНА ДРУГА РЯТІВНІ СТРУМКИ

Невдовзі після змагань ми з Арсеном вирушили в гори Львівщини, аби просто провітритися, відпочити, походити по ріці, щось упіймати і поїхати додому. Але на нас чекали брудні ріки із характерним коричневим забарвленням. Не вертатися ж додому через такі маленькі клопоти? Зупиняємося на одному з наших улюблених місць і починаємо шукати харіуса. За годину часу його знайшов лише Арсен, мені ж зрідка траплялася лише бистрянка. Із розумінням того, щоб без бодай краплини чистої води щось упіймати не вдасться, змінюємо дислокацію і чимчикуємо вище, до впадіння струмка.

Струмок, як завжди чистий, але зважаючи на туристичні «ванни», до ріки потрапляє зовсім слабий струмінь чистоти. Перед риболовлею треба було ліквідувати споруди нерозумних туристів аби мати менше роботи восени, інакше та форель, що ще плаває в ріці, не зможе піднятися по струмку на нерест.

Зійшовши до води, затіваємо з Арсеном суперечку. На мій погляд, риба стоїть лише у двох місцях на цій території, на його — ще й біля великого каменя, де течія повільна, а вода трохи чистіша, ніж на основній течії. Б’ємося об заклад «на пиво» і розходимося на пару метрів, аби один одному не заважати. «Рахуються форелі, харіус, голавль, подуст, марена», — сказав я Арсену, який вже намагався знайти там бистрянку.

Я стараюся закинути свою традиційну для складних ситуацій оснастку (дві німфи і підвісний сухарик-розвідник) у найчистіше місце, і за якихось кілька секунд на суху повільно випливає красень-харіус. У той же час Арсен з криком переможця біжить до мене, тримаючи яльця. Виникає чергова суперечка: ялець — не бистрянка, але й риба, що за чемпіонатними стандартами не вартує жодного балу. Вирішуємо завершити спір внічию.

Поки Арсен пробував зловити біля каменя ще щось, я витягаю з межі чистої та брудної води ще двох харіусів, причому одного на суху. Арсен відклав німфову вудку і пішов складати ту, якою він зазвичай ловить поверху. Тим часом я знайшов ще одного-двох харіусів, які регулярно виходили на суху, але її не брали. Арсен йде знайомитися з потічком, на якому ще ніколи не ловив, а я вирішую залишитися на брудній ріці, так цікавіше.

Трохи вище потоку є глибша ділянка з досить повільною течією, що переходить в короткий перекат. Чомусь мені здалося, що там мала б сидіти марена. З флай-боксу витягнув крупного класичного «фезентейла», на якого ловив вже і харіуса, і клена, і форель, і ту ж таки марену. Цікаво, що колись мені страшенно не подобалися ці імітації, і я розхвалював карпатський прототип цієї класичної німфи. Як виявилося, уся справа в кривих руках, а не в поганій мушці. Після кількох проводок відчув удар, і в підсак заплила струмкова форель — остання риба, яку я сподівався тут знайти.

Більше риби я на ріці не зловив, тож дочекався Арсена і запропонував йому відвідати одну відому базу відпочинку, де у ставках розводять райдужну форель. Оскільки ціна райдужки там становить 140 гривень за кілограм, можна зробити висновок, що розводять на базі не лише рибу. Біда в тому, що тамтешню форель не можна відпускати назад в озеро — усе, що зловив, треба забирати. Зрештою, можна іноді додому привезти по рибі, тим паче, шкоди природі в цій ситуації ми ніяк не нанесемо. Озброїлися вудками п’ятого класу зі стрімерами і зайшли на містки до озерця, яке було таке ж каламутне, як і ріка. Я поставив доволі крупний білий стрімер з 5,5-міліметровою золотою вольфрамовою голівкою. Кілька варіантів стріпів і є перший удар, правда, якийсь кволий. Риба навіть не борсалася, а байдуже виплила на поверхню.

Райдужка опинилася у відрі, а біля мене почав збиратися гурт охочих подивитися на незрозумілу вудку, яка все ж ловить рибу. От тільки мене непокоїла думка про те, що у цьому «акваріумі» на стрімер може взяти щось крупніше, а везти додому більше одної-двох риб я наміру не мав. Так і сталося: після чергової проводки білого стрімера по дну узяла райдужка дуже навіть пристойного розміру. На око вона мала до півметра довжини, а ще була добряче вгодованою на казенному комбікормі. На превеликий жаль, риба навіть не думала опиратися. Хоч би метр шнура стягнула! Здавалося, що я тягну не форель, а бревно. На щастя, вона примудрилася зійти з безбородого стрімера. Мені аж камінь з душі упав.

Загалом, можна сказати, що ловити райдужку в озері — найнудніше нахлистове заняття. Тобто, воно набагато ефективніше за сидіння з поплавцевою вудкою, але все одно нудне. Загалом ми з Арсеном закинули до відра п’ять рибин і пішли їх важити: вийшло півтора кілограми. Тоді й згадав декого з нашого нахлистового середовища, хто пропонує проводити змагання по запущеній райдужці. Але якщо до цього дійде, то я точно в такому дійстві участі не братиму. Комбікормовій рибі місце на прилавках магазинів, а не в підсаках нахлистовиків-спортсменів…

НЕПРИРОДНІ ОБСТАВИНИ.
ЧАСТИНА ПЕРША. РЕМОНТНІ РОБОТИ НА СЯНІ

хариусТрадиційно восени наша нахлистова компанія готується до мандрівки на польський Сян, де вже кілька років активно функціонує спеціальна мухарська ділянка. У передчутті справжнього трофейного свята ми планували усе кілька місяців, з нетерпінням дивилися на календар, розробляли схеми маршрутів, формували бюджет, тощо. Ми були на 100% переконані, що потрапимо просто в нахлистовий рай. І справді, усе було за нас — чисте небо над головою, жовтогарячі барви осіннього Сяну, низька і чиста вода. Усе обіцяло нам шедевральну картину маслом з трофеями у підсаках.

Але не все було так просто. З самісінького ранку, після кількох хвилин порожніх проводок, я сказав Арсену: «Риболовля буде дуже важкою». Попри ідеальні умови, риба годувалася неохоче, як на цю річку і такий час. Тому треба було присвятити трохи часу аналізу, спостереженням та флай-боксам. Мова тут йде не про тип приманки, а про її вагу. Сян був доволі мілким, отже крупні мухи можна було одразу сховати подалі. Відповідно, залишалися німфи середнього та дрібного розмірів, яким необхідні були доволі тонкі повідки. Ловити на Сяні повідками 0,10 напрочуд ризиковано, тож довелося ставити 0,12.

Зважаючи на велику кількість трави на дні, німфи з вольфрамовими голівками понад 2,5 міліметрів могли принести користь лише на виключно кам’янистих ділянках. На інші території треба було ставити щось менше, аби уникати контактів з водоростями. У свою чергу, зовсім дрібні німфи серйозно ускладнювали процес. По-перше, закинути їх французьким підліском не так вже й просто, адже вони практично не мають ваги. Будь-який вітерець одразу ж відносив їх подалі від обраного місця. А закидати треба було далеко, адже в такій мілкій та чистій воді, під ногами рибу не зловиш. Французький спосіб практично не відрізнявся від ловлі на суху мушку — так само треба було виконувати петлю, при чому, не рідко в горизонтальній площині, аби пробити вітер.

Щодо типу, то я одразу ж промахнувся із cassed caddis — його риба ігнорувала. Зате спрацював доволі оригінальний підвісний «фезентейл» на дугоподібному гачку №16 із сріблястою латунною 2-міліметровою голівкою. Його особливість полягала в неестетично-намазюканій палітрі кольорів. Перо фазана було сіро-коричневим, обмотка виконувалася червоним дротом, торракс — із яскраво-зеленого спектрадаббінгу. Однак саме на цю німфу мені вдалося розловитися на вільному від трави перекаті. За кілька хвилин я упіймав там чотирьох пристойного розміру харіусів та ще двох форелей, причому ловилася риба виключно там, інші території мені відмовляли.

Поки ми аналізували процес, почули якісь незрозумілі звуки, а коли повернули голови, то побачили кілька вантажівок, які просто заїхали на середину ріки і з гуркотом щось почали туди висипати. Згодом з’ясувалося, що польські екологи «будують» на Сяні нерестовища для форелі. От тільки не було зрозуміло, чому ці процеси відбуваються в суботу, коли на ріку приїздить найбільша кількість нахлистовиків? Коли вода забруднилася, я подумав, що ріка дає нам шанс упіймати крупну рибу — ми станемо невидимими для потенційних трофеїв. Але в час, коли вода не очищалася, риба не ловилася взагалі, протягом цілого дня, хіба за кількома винятками. «Мутняк» нас переслідував регулярно і, чесно кажучи, втомлював своїм виглядом. Все ж ми готувалися до чистої води.

харіусНа допомогу прийшов охоронець території Павел, який з розумінням поставився до наших обурень і показав дорогу на іншу сторону Сяну. Авто зупинилося біля колонії для неповнолітніх — вони якраз активно грали в баскетбол за кількома рядами колючого дроту. Щойно ми спустилися до води, як Павел затримав порушника — спінінгіста із коробкою воблерів та блешень. Молодий хлопчина, очевидно, сподівався, що в кущах його ніхто не побачить, але не прорахував приїзду групи українських нахлистовиків, яких треба було відвести кудись, де не їздять вантажівки. Тепер на порушника чекає суд і штраф у вигляді 5 тисяч злотих (понад 20 тисяч гривень). Його щастя, що рибу він ще не встиг упіймати. Якби поруч лежала нерестова форель — штраф був би куди вищим. А спінінг та коробку з приманками передадуть в дитячий будинок — може, хтось із сиріт захоче рибалити, тож буде на що.

Павел поїхав, а поки я наново складав усі свої вудки, Арсен встиг на суху зловити кілька гарних харіусів. У мене на суху не ловилося нічого хвилин із двадцять. Врешті-решт я таки виманив гарну форель, після чого вирішив, що час спробувати половити на мокру. І тут, нарешті, не помилився. Фантазійна імітація суміші оранжевих курячих та скромно-сірих куріпчиних пір’їн почала регулярно приносити такі бажані удари. Брала переважно форель, причому нерідко в момент, коли муха просто падала на воду і ще не встигала втопитися.

Мав нагоду поборотися із крупними екземплярами. Один з них просто втупився в дно і не дав мені можливості зробити бодай один оберт шпулі. Довелося підходити до риби самому, але десь я певно дав слабину і залишився з носом. Практично одразу ж узяла ще одна така ж рибина, але тут усе закінчилося доволі швидко і безболісно — вона просто обірвала муху.

Щойно я поставив ідентичну модель, як ми знову опинилися по коліна в болоті. Риба перестала харчуватися, і ми вже навіть не могли бачити її на дні, як це було раніше. Але наші шлунки вимагали бодай якогось харчу, тож компанія з чотирьох львів’ян та одного закарпатця вийшла на берег і смачно стеребила добру половину привезених із собою запасів. Після обіду я знову узявся за німфи і пішов протилежним берегом, там вода була куди чистішою. Переді мною була досить швидка течія без трави на дні, тож я вирішив половити на «сирітки» з мідною 3,5-міліметровою вольфрамовою голівкою.

Практично одразу ж узяв хорошу форель, потім ще кілька. Але знову ж таки, як і зранку, риба скупчилася на одній території, натомість на іншій її не було, або вона з певних причин відмовлялася від німфи. Непогано тримався Іван Повхан, який знайшов дуже хороше місце з швидкою і глибокою водою. Він зміг показати значно кращі результати, аніж зранку, коли риба була дуже вередливою.

Відклавши німфову вудку, я узяв до рук суху, але вирішив трішки її «підтюнінгувати». Приладнав додатковий повідець і прив’язав дві сухі мушки — одного «хрущика» (імітація літаючого волохокрильця) на 14-му номері, а поруч зовсім крихітну мушку — кілька борідок CDC dun, прив’язані до гачка трьома витками нитки. Звісно, що меншу мушку я не бачив, але це було не так вже й обов’язково, адже я міг слідкувати за нею за допомогою більшої мухи. Такий метод був доволі успішний, але знову ж таки, чомусь на одній території. Цікаво, що форель і харіус атакували саме дрібну мушку, натомість більшу не чіпали.

хариусЗрештою, я запропонував переїхати вверх по течії, заодно можна буде побачити інші місця та довідатися про нові маршрути. З допомогою місцевого населення виїхали на дорогу, що вела до Сяну в районі локації «Ельдорадо», але з іншого берега. На той час у мене в активі було десь 25 риб (кожен з нас вів нехитрий підрахунок), а це як для спецділянки — дуже слабий показник. До того ж, розмір риб не перевищував 40 сантиметрів.

Я дуже сподівався, що вечір, який впевнено хилив сонце до заходу, подарує нам бодай щось вартісне. Подарував, але лише кількісно. На новому місці, нижче «Ельдорадо», я упіймав 17 риб, усі на маленьку чорну німфу із червоним тораксом. Зрештою, мені її обірвала крупна риба, яка узяла на бистрині між двох каменів. Але запам’яталося мені не це, а те, як форель кинулася на мою німфу під час проводки на мілині. Просто незабутнє видовище…

Трофеї залишилися в водах Сяну. Ми почали збиратися і рахувати, хто що наловив. Ми з Іваном Повханом отримали приблизно однакові результати, десь по 40 риб на брата. Трохи менше було в Арсена. Ганна цього разу не стала королевою Сяну (про неї вже легенди ходять) — буває і таке. Міша обмежився п’ятьма форелями, але отримав хороший досвід і зможе провести повноцінну роботу над помилками.

Не можу сказати, що Сян мене розчарував. Взагалі, звинувачувати річку — це дешева відмазка. Себе розчарував я сам, тим, що не підібрав правильних мух на крупну рибу і не розкусив, де вона сидить, що їсть. Це мої проблеми, тож не варто звинувачувати сонячні плями, магнітні бурі, підземні поштовхи і навіть регулярну каламутність води…

НЕПРИРОДНІ ОБСТАВИНИ
ЧАСТИНА ДРУГА ТУРИСТИЧНИЙ БУМ

Кожна людина має право на відпочинок. Крім цього вона має ще цілу низку прав, якими користується і розмахує наче віялом, під час літньої спеки. При цьому людина забуває, що окрім прав має ще й обов’язки. Людина думає, що кинувши пляшку в ріку, змиє сліди свого перебування на природі. Людина думає, що склавши сміття на одну купу на березі, прибирала за собою.

харіусПісля окупації Криму в пошуках відпочинку українці вирішили поїхати в Карпати. У суботу та неділю усі річки були просто заставлені наметами, машинами, шезлонгами, парасольками. Звідусюди до синього неба підіймався сизий димок із запахом смаженого м’яса. З ранку до вечора усі «пляжі» були забиті дорослими й дітьми — хтось намагався зловити рибу за допомогою озерної «телескопки», хтось плескався у воді, хтось засмагав на каменях. Часу на забави вистачало, але знайти кілька хвилин для того, щоб скласти порожні пляшки і банки з-під консервів до пакету, а його запхати до багажника, у більшості відпочиваючих не знайшлося. У кращому разі приберемо за ними ми, у гіршому — поріжемо ноги об скло на дні рік…

З риболовлею ситуація була не краща. Власне, здалось би не їхати в Карпати тоді, коли стільки народу, але після тривалого робочого відрядження на Балкани, ми з Юрою просто не могли всидіти удома. Почати вирішили з місць, де людей менше, але харіус вперто мовчав і не ловився ні на що. Лише ввечері, приїхавши до гостинної пані Марії, де ми планували повечеряти і заночувати, я вискочив на ріку, з якої вже пішли люди і упіймав трьох гарних харіусів. На щастя, ніхто з відпочиваючих цього не бачив…

Зранку вирішили поїхати далі, до меншої річки з холоднішою водою, але там взагалі було сумно — риба не ловилася. Ми вирішили з’ясувати — куди ж вона поділася, якщо не стоїть на звичних місцях? І таки знайшли рибу — вона осіла там, де ніхто не галасував — у недоступних для купання місцях. Правда, крупних харіусів було мало, переважно риба ловилася середнього розміру. Як вийшло сонце і береги річки заполонили плавки та купальники, ми швиденько зникли — пішли до прохолодного навісу біля будинку, де до нас приєднався нахлистовий початківець Володя Сава зі своїм сином Маркіяном. Обід провели за балачками та в’язанням ефективних для такої пори мух. Володі не терпілося вийти на воду, тож ми знайшли хороше місце для тренувань із французьким підліском. Ми з Юрком поїхали вниз за течією, а Володя згодом витягнув з ями крупного харіуса, причому там, де людьми не пахло…

хариусНам також вдалося відшукати тихе місце, хоча довелося почекати заходу сонця і зникнення з горизонту туристичних галасунів. Після того, як всі повиходили з рік, ми трішки половили на зливі з ями. Спершу досить непогано ловилося на німфу, але потім харіус почав регулярно виходити на суху мушку. Риба поводилася активно буквально кілька хвилин. Після вильоту маленької чорної комашки, харіус затих, тож я вирішив зробити невеликий експеримент. Суху мушку я замінив на крихітну мокру, зв’язану із елементів пера чорної курки на гачку №24. І вона мене не підвела: харіуси прекрасно бачили цю дрібноту, тож до повного заходу сонця я встиг упіймати ще кількох пружних красенів…
Продолжение следует.

Подпишись на новости