На главную » Все статьи » НАХЛИСТ. CATCH AND RELEASE ПО-УКРАЇНСЬКИ

НАХЛИСТ. CATCH AND RELEASE ПО-УКРАЇНСЬКИ

НАХЛИСТ. CATCH AND RELEASE ПО-УКРАЇНСЬКИ

Наприкінці осені, на одному з рибальських форумів розгорілася непроста дискусія. Один з учасників, досвідчений спінінгіст, вирішив похвалитися свіжим трофеєм із Дністра — більш ніж кілограмовим вирезубом, рідкісною і червонокнижною рибою, яку 99,99% українських рибалок бачили хіба що на малюнках. Про долю цього красеня автор нічого не писав, але з його попередніх дописів з фотографіями, де на куканах бовталася пара крупних судаків, можна було дійти до логічного, хоч і неприємного, висновку — риба у рідну стихію не повернулася. Частина форумчан почала активно цькувати спінінгіста, не соромлячись у висловлюваннях типу «браконьєр» і «коли ви вже цією рибою наїстеся?». Сам винуватець скандалу мотивував свої дії доволі банально, мовляв, «спінінгом рибу не знищиш», а ловити її і відпускати — це ніяка не риболовля, а чорт знати що.

nakhlistСпершу я і сам брав активну участь в дискусії, потім провів профілактичну індивідуальну бесіду зі спінінгістом, потім довго думав. Найбільше мене злякало не те, що вирезуба пустили на котлети, а позиція людей. «Спінінгом рибу не знищиш»… Це до болю страшні слова, в яких криються наші проблеми, насамперед, психологічні.

…Рибалити я став з раннього дитинства. Кілька бамбукових та ліщинових вудок, поплавці з гусячого пера, пофарбовані червоним лаком для нігтів (так, щоб мама не бачила), свинцеві грузила, гачки, які ніколи не затуплювалися і не розгиналися. Ціле літо я проводив на улюбленій дачі, за 50 кілометрів від Львова, у прекрасній напівдикій місцині в оточенні віковічних хвойних лісів і безвітряних озер, схованих між соснами та кущами з дикими качками, бобрами та іншою звіриною, яка постійно ухала, зойкала та щебетала.

У середині 90-их, в часи важкі, коли мої батьки по півроку не отримували зарплати, дача виручала — давала овочі, фрукти, гриби і, звичайно, свіжу рибу. Її було вдосталь — насмажиш карасиків, і вже є до вареної картоплі смачний і корисний додаток. А буває, траплявся й кілограмовий коропець — його вже готували охайніше. Десяток окунців — ті на тараньку і на балкон, висихати.

Дитяче бажання допомогти прогодувати сім’ю усе ж натикалося на обмеження. Розуміючи, що риби можна наловити більше, ніж достатньо, батько поставив переді мною умову — карасів, менших за мою долоню, безжалісно топити в озері, а тих, що відповідають нормі, брати не більше, аніж треба на обід чи вечерю. Безперечно, тоді ще моєму батькові не було знайоме правило «catch and release», але безболісно відпускати зловлену рибу я вже навчився. Коли пройшли роки, і мальовничі лісові озера невідомо яким чином перейшли у приватну власність чи стали жертвами браконьєрів, я вже рибалив без відра. Усе, що зловилося — одразу ж відпускав, просто шкода було риби, хотілося зберегти бодай щось, аби і мої діти колись зустріли схід сонця на озері з бамбуковою вудкою в руках.

nakhlistМеланхолійно похитувався поплавець, наступали перші сутінки тихого травневого вечора. Десь затьохкав соловей. Моє рідне озеро, з яким пов’язано безліч спогадів. Ось дуб, на який я вилізав і годинами сидів на верхівці, вивчаючи територію; ось сосна, на яку я теж вилазив, але після болючих укусів великих мурах, давав драла. Згадалося, скільки разів коропи тягнули по воді мою вудку, а я, роздягаючись, стрибав у воду і плив за нею. Відвернувся. Може і зараз якийсь «кабанчик» поцупить стареньку «бамбучку», а я, як колись, стрибну в озеро, галасливо попливу і дістану руками свій трофей. Байдуже, що мені вже 30… Ні, схоже, на хробака ніхто так і не спокуситься. Вже багато років озеро пустує — рибу вибили струмом!..

Важко сказати, чи вплинуло моє дитинство на те, що я почав займатися нахлистом. Уперше я побачив fly fishing у Швеції, коли переїжджав міст через велику ріку. Велика кількість людей стояла на відстані метрів 10 один від одного і закидала у воду кольорові шнури. Тоді, у 2006 році, про поняття «хід стілхеда» я і гадки не мав… Але все ж побачене, навіть кількасекундне видовище, вразило мене до глибини душі. Я закохався в нахлист з першого погляду, ще навіть не розуміючи, що воно таке. Зараз смішно згадати, як після шведської мандрівки, я знайшов у Львові чи не єдину нахлистову снасть і полетів в Карпати ловити форель на куплені у Швеції мушки.

Зроблені в той період фотографії нікому не показую. А як показати світлину, де стоїш босим у ріці, а жовтий шнур обкрутився навколо тіла наче удав… Оверхед? Ні, не чув. Ясне діло, ніякої форелі я не спіймав. Більше того, плюнув на цей незрозумілий нахлист, узяв до рук куди простіший спінінг і відправився на озеро ловити окунів та щук.

нахлистІ все ж, любов з першого погляду не давала мені спокою. Прикро було те, що ті самі окуні та щуки іноді так хапали моїх воблерів та силіконів, що відпустити цілу і неушкоджену рибу було нереально. Доводилося везти хижаків додому, хоча жодної сатисфакції я не отримував. Мені вже тоді було дивно, чому про нахлист говорять як про можливість подарувати рибі друге життя, дати їй ще один шанс? Згодом виявилося, що у Львові вже є кілька початківців, які доволі успішно навчаються і ловлять рибу на мушки. Долучився до них випадково, після чого приєднався до невиліковно-хворих. З таким діагнозом не посперечаєшся. Нахлист — це дуже важкий наркотик, який не відпускає, достатньо лише раз спробувати.

Коли я познайомився з нахлистовиками, то з радістю дізнався, що всі вони рибу відпускають, при чому безболісно. Правда, тоді не були доволі популярними гачки без борідок і підсаки, але все одно, риба швидко звільнялася від мушок і пливла собі далі. Ясна річ, що на початку нахлистової кар’єри довелося наново знайомитися з самим поняттям «риболовля». Річка, особливо гірська, це не озеро, треба навчитися ходити по слизьких каменюках.

Закиди шнура взагалі перевернули всяке моє уявлення про нахлист. Ну, а мушки… Побачивши вміст коробок нових знайомих я за голову схопився. Як це можна зробити самому? Правда, коли риба зривалася, а це було частенько, я впадав у відчай, картав себе за криві руки і недосконалу снасть. Справа в тому, що на той час один харіус в день був справжнім святом.

Пригадую, як проходив з ранку до вечора по ріці, зробив кілька тисяч закидів, і таки виманив бажану рибу з бистрини, але не розрахував сили — обірвав повідець. Тоді і харіус, і ріка почули про себе багато нового. Зараз усе змінилося. Риба, правда, практично не зривається (хіба що на змаганнях), але тепер я радію, коли їй вдасться уникнути контакту з моїми руками. Уже кілька років рибалю з підсаком на спині. Не тому, що очікую на трофей, а тому, що не хочу торкатися до цінної риби, коли цього робити не варто. Взагалі, з нахлистовими роками ставлення до риби змінилося. Особливо вразило побачене в інших державах — Ісландії, Грузії, Австрії, Польщі, Швеції…

nakhlistТам сприймають рибу не лише як кормову базу для людини. Радше вона є цікавим сусідом, який живе по-особливому, з яким варто познайомитися і співіснувати в дружбі та мирі. Сказати, що рибу відпускають всюди я не можу — це не правда. В Ісландії, наприклад, місцевий нахлистовик тягнув до багажника 4-кілограмового лосося, а у Швеції полюбляють узяти на вечерю щуку чи пару форелей. Це не вважається злочином і ніхто на рибалку косо не подивиться.

Але, вибачте, ми говоримо про країни з високим рівнем життя, з потужним економічним розвитком. Про країни, де люди живуть, а не виживають, тому вони забирають рибу не через голод, а через прадавній інстинкт мисливця. І вони мають право сказати фразу «спінінгом рибу не знищиш». Бо вони роблять усе аби примножити рибні запаси, а не знищити їх. Сітка, вибухівка, електровудка — це чужі поняття для цивілізованих країн, там у голову нікому не прийде вибити усю рибу в озері. Вони живуть в гармонії з природою, не лише з рибою.

Чому у Фінляндії можна пити воду з будь-якого озера? Чому в Швеції олені ходять пішки і не лякаються людей? Чому в Грузії люди самі викорінили браконьєрство? Чому в Польщі створюються регіональні осередки задля збереження і примноження рибних ресурсів? Чому нахлистовики і спінінгісти з Боснії, Сербії, Словенії і Чорногорії щодня викладають в соціальних мережах фото нових трофейних дунайських тайменів, а у нас ця рідкісна і прадавня риба, коли йде на нерест, опиняється хіба на вилах новітніх дикунів?..

З того часу, коли я почав активніше займатися нахлистом, моя дружина неодноразово просила привезти дитині екологічно-чисту рибу. «Ну привези бодай одного свого харіуса, чи ти думаєш, що таким чином знищиш екосистему ріки?». А я не везу. Не тому, що боюся штрафу у розмірі 14 тисяч гривень — нашу рибоохорону можна побачити хіба що в кабінетах. Ймовірність того, що у наші краї заїде якийсь відчайдушний рибінспектор з хорошим револьвером на поясі, на японському позашляховику з повним баком бензину, ввічливо перевірить вашу сумку з рибою, ідентифікує в ній щось червонокнижне, зловлене на зимувальній ямі, заведе на вас разом з міліцією справу і пустить під суд настільки мізерна, що навіть думати смішно. Станом на зараз це не реально. У моїх мріях колись таке буде, але ще точно не скоро. Просто не піднімається у мене рука стукнути рибу по голові. Нехай краще дитина підросте, приїде зі мною в Карпати і побачить живого харіуса. Разом відпустимо його. Може, дитині більше сподобається така риба, аніж смажена?

нахлистУ той же час, відпускати рибу теж треба правильно. Просто жбурнути її у воду — не варіант. До того ж, не кожну рибу можна відпустити. Якщо ловити цінну карпатську рибу воблерами з двома трійниками із борідками — то поранення, несумісні з життям, не рідкість. Якщо тягнути рибу напролом спершу по воді, потім по камінні на березі — теж не рідкість. Якщо брати її в руки і півгодини фотографувати — знову ж таки, не рідкість. Інша справа, коли ловиш на тонкі безбороді нахлистові мушки, акуратно засікаєш рибу, акуратно підводиш її до себе, заводиш у м’який підсак, де вона сама позбавляється гачка. Адекватні спінінгісти також рибалять на приманки з одним безбородим гачком — усе для того, щоб рибу відпустити правильно і безболісно.

Якщо є намір сфотографувати рибу, то перед цим варто намочити руку. Влітку рибу до рук краще взагалі не брати. Всяке буває, можна і з рибою довше боротися, але тоді в хід йде шокова терапія — тримання риби кілька хвилин проти течії, поки вона сама не вирветься на волю. Звичайно, навіть вживаючи такі заходи безпеки, травми трапляються. Але не більше одного-двох разів на рік.

Противники такого ставлення до риби можуть парирувати, мовляв, якщо вже риба опинилася на гачку, то відпускати її нема сенсу — писок розірваний, психологічна травма на все життя тощо. Практика показує, що це все порожні слова, не підтвердженні фактами. Грамотний підхід до риболовлі, правильні дії під час виважування і визволення гарантують повну безпеку для риби, яка вже завтра може знову спокуситися на мушку. Таке траплялося і не раз.

Уже три роки поспіль ініціативні рибалки збирають гроші на програму «Домівка для форелі», що передбачає зариблення карпатських струмків диким пстругом. При цьому ми прекрасно розуміємо, що певна категорія «рибалок», які живуть за принципом «Рибу не знищиш ані спінінгом, ані вудкою, ані, навіть, сіткою», при першій-ліпшій нагоді зловлять ту форель і пустять її на фарш чи таранку. Від цього нікуди не дінешся. Ми будемо лише намагатися переконати цього не робити. І рано чи пізно, але переконаємо.

Психологія — дуже тонка матерія. А психологія рибалки — тим паче. Якщо ми будемо на форумах чи в реальному світі ображати тих, хто забирає рибу, то нічого іншого крім непорозуміння і ненависті не доб’ємося. Згадайте легендарну фразу з «Собачого серця»: «На человека и на животное можно действовать только внушением. Лаской-с. Единственным способом, который возможен в обращении с живым существом. Террором ничего поделать нельзя с животным, на какой бы ступени развития оно ни стояло. Это я утверждал, утверждаю и буду утверждать. Они напрасно думают, что террор им поможет. Нет-с, нет-с, не поможет, какой бы он ни был: белый, красный и даже коричневый!».

nakhlistЗавдання нової хвилі прогресивних і адекватних рибалок — не змусити, а переконати. Добитися того, щоб людина не просто випускала рибу, але й розуміла для чого вона це робить і гордилася тим, що зробила. Бо зараз усе навпаки. Коли хтось стає свідком того, як я випускаю харіуса чи форель, доводиться пояснювати, для чого це зроблено. З людьми треба говорити, їх можна переконати. Але не варто нікого ображати.

Біда в тому, що більшість рибалок докотилися до рівня, де думає про те, як би не знищити рибу. Ми стоїмо на межі екологічної катастрофи. Натомість наші сусіди-поляки міркують інакше — як би примножити рибні запаси. Відчуваєте різницю? Мені дуже приємно, що на сторінках журналу «Рыболов ПРОФИ» і газети «Рибалочка» з’являється щораз більше тих, хто відпускає рибу. Не важливо, щука це чи харіус.

А тим, хто ще не перейшов на «світлу сторону сили» пропоную провести експеримент. Як пощастить зловити якусь хорошу рибину, відпустіть її, при цьому розкажіть про свій вчинок своїм знайомим. Скажіть, що ви відчули неабияке задоволення від процесу відпускання риби (а ви його відчуєте, не сумнівайтеся!). Запропонуйте іншим спробувати. Таким чином піде ланцюгова реакція. Якщо ви будете відпускати рибу, її чисельність зростатиме. Збільшиться коло ваших послідовників, згуртується народ. Після цього тим же браконьєрам буде не так солодко винищувати рибу, адже проти них виступить не один спінінгіст, а цілий гурт.

нахлистТаким чином, за рік-два-три ріки зміняться. Ви зможете насолоджуватися риболовлею, може пощастить упіймати кілограмового вирезуба не лише місцевим знавцям, але й тим, хто приїде на Дністер у гості. Окрім того, збільшиться і розмір риби. Мені пощастило бачити, як такі процеси відбуваються в Європі. Це нормальне явище і воно не знаходиться в розділі фантастики. Усе починається з малого. Достатньо, щоб хтось один розпочав.

Можливо, остання думка не всім сподобається, але я все ж скажу. У нашій ситуації, у нашій країні, забирати рибу — це злочин. Не кримінальний і не адміністративний. Це злочин проти природи. Я вважаю, що ми матимемо право забирати рибу тоді, коли її кількість в наших ріках і озерах дорівнюватиме шведським чи польським стандартам. Але, можливо, нам так сподобається відпускати рибу, що потім ми й не захочемо її забирати?

P.S.
Для себе я створив певний кодекс правил поведінки на воді. Як ходити, як фотографувати, як поводитися з рибою. Кодекс має нахлистовий крен, але, сподіваюся, спінінгісти та інші рибалки знайдуть у цьому переліку деякі корисні і цікаві речі для себе:

• Я намагаюся ніколи не бігати по ріці, особливо з кам’янистим дном. Це дуже небезпечно. Один необачний крок і вже ані войлок, ані шипи не врятують;
• Ставтеся до води максимально серйозно. Сприймайте ріку як живий організм, у якого є характер і який може на вас образитися;
• Не соромтеся перейти на інший берег тримаючи друга за руку: так значно безпечніше;

• Не переходьте річку, якщо не видно дна. Краще пройти зайвих сто метрів і знайти мілкішу ділянку;
• Не кидайте у воду сміття і недопалки. У спеціалізованих магазинах продаються кишенькові попільнички за 20 гривень;
• Намагайтеся не ловити в водоймі, коли температура води перевалює за 20 градусів тепла. Краще пошукати більш прохолодні річки;

• Спробуйте подивитися на ріку під іншим кутом зору. Коли просто притулитися до прибережного дерева і постояти кілька хвилин, можна побачити багато цікавого;
• Усі свої мушки я в’яжу на гачках без борідки, або загинаю борідки спеціальним інструментом. Це гуманно, приносить рибі менше шкоди, її легше відпустити. Не хвилюйтеся, що риба буде частіше сходити. Тут справа не в гачках, а в вашому досвіді. Чим більше досвіду, тим нижчий процент впущеної риби. Вчіться ловити одразу на безбороді гачки;
• Я ніколи не шкодую своїх мух для друзів чи для тих, хто починає займатися нахлистом. Так само я не соромлюся покопирсатися в коробках своїх знайомих і узяти щось на пам’ять. У цьому нема нічого поганого;

nakhlist• У мене нема секретів — з перевіреними часом колегами готовий поділитися інформацією про місця виїздів, види мух, кількість риби тощо. Аналогічна ситуація на змаганнях — нічого не приховую і нікого не обманюю. Не люблю, коли від мене щось приховують. Не розумію такої поведінки;
• Усі мухи розкладаю по тематичних коробках. Тобто, сухі, мокрі та німфи «живуть» у відповідних флайбоксах. Намагаюся не селити їх поруч, але маю універсальні коробки, де є різні типи мух;
• Як тільки починав ловити, при першій ліпшій нагоді фотографував флайбокси більш досвідчених нахлистовиків. Потім проводив аналіз їхніх мух, вибирав те, що мені подобається. Робити фото флайбоксів дуже корисно. Не соромтеся попросити у сусіда його коробку;

• Не лізьте за мухами глибоко в воду. Воно того не вартує. Навіть якщо зачепилася єдина супермуха, а більше ні на що не клює. Такого не буває. Якщо обірвете муху, то буде резон спробувати інші приманки. Експериментуйте;
• Якщо хочете висмикнути муху (німфу), то це легше зробити зі шнуром, аніж з французьким підліском. Шнуром робіть кільцеві закиди з різних сторін. Ніколи не гніть вудку, її можна зламати! Витягуйте шнур руками, сподівайтеся на краще;
• Не шкодуйте за мухами, які відірвалися. Все одно вже нічого не зміниш. Не псуйте собі настрій;

• Ріжте мухи, які не виправдали ваших сподівань. Таким чином можна звільнити місце в коробці, набити руку і зберегти гачки з голівками. Я ріжу мухи кожної зими. На гачках в’яжу нові;
• Вірте в мушку. Без цього ніяк;
• Завжди відпускайте цінну рибу — форель, харіуса, марену, а у кого є таке щастя — лосося тощо. Існують певні думки щодо райдужної форелі. Оскільки вона не є ендеміком, а потрапляє в ріки з розплідників, не нереститься і поїдає ікру та молодь інших риб, її можна назвати шкідником. Я не говорю, що її треба забирати, але це зробити можна, якщо дозволяє совість;

• Мені особисто приємніше випускати більшу рибу. Чим більша риба — тим більше задоволення відчуваю;
• Намагайтеся уникати контактів риби з руками. Якщо берете рибу в руку, то долоню необхідно змочити у воді, потримати хоч кілька секунд. Літом карпатську рибу взагалі не варто торкатися. Найкраще користуватися підсаком;
• Якщо є така можливість, то найкраще зняти гачок у воді, не торкаючись риби. Гачки без борідки дозволять це зробити дуже просто. Якщо риба глибше заковтнула мушку, то треба скористатися корнцангом — дуже корисний інструмент;

нахлист• Більша риба важче переносить контакт з повітрям. Після виймання гачка, її потрібно підтримати (не тримати міцно!) проти несильної течії, поки вона не набереться сил. Не кидайте рибу у воду — вона може банально розбитися об каміння;
• Намагайтеся не витягати рибу так, щоб вона товклася по камінні — це може її дуже серйозно травмувати. Знову ж таки, краще користуватися підсаком;
• Будьте обачними під час спілкування з невідомими людьми, особливо місцевими. Не кожен з них браконьєр, але розповідаючи занадто багато інформації, можна наразити на небезпеку річку та її мешканців. Не соромтеся сказати, що нічого не зловили, навіть якщо нарахували кілька десятків хвостів;

• Знайдіть в собі сили вчасно зупинитися. Не женіться за кількістю риби. Психологічно, це дуже складно, але навчіться відчувати, коли батарейка зарядилася повністю;
• Не соромтеся сказати своїм друзям, що нічого не зловили. У цьому нема нічого крамольного. У кожного бувають погані дні. Пам’ятайте, що репутацію порівнюють із древньокитайською вазою. Вона може зберігатися століттями, але коли розіб’ється, то її вже не склеїш;
• Під час фотосесії не «вішайте» рибу! Ніколи не тримайте повідець так, щоб риба, особливо представники лососевих, бовталася в повітрі вертикально. Така дія може пошкодити їй зябра;

• Виділіть для фото певну кількість секунд. Не перевищуйте ліміт. Варто зрозуміти, що риба важливіша ніж фото. Якщо не вдається зробити знимку, бо риба дуже брикається — несіть її в воду, нічого не поробиш;
• У кого є хист і добра техніка — фотографуйте рибу в воді. Не варто класти її на каміння, особливо влітку, на траву, кущі тощо. В деяких ситуаціях може врятувати мокрий підсак;
• Не фотографуйте трупів — це найогидніше, що може бути.

Подпишись на новости