На главную » Все статьи » НАХЛИСТ: ЗИМОВІ ЗАМАЛЬОВКИ

НАХЛИСТ: ЗИМОВІ ЗАМАЛЬОВКИ

nakhlistНАХЛИСТ: ЗИМОВІ ЗАМАЛЬОВКИ

Для багатьох українців зима в Карпатах асоціюється із лижами. З усіх куточків нашої держави до Буковеля чи Славського з’їжджаються сотні автівок із пасажирами, які хочуть покататися на підйомниках, випити глінтвейну і зробити кілька фото на фоні засніжених ялиць. Мене ж зимові гори приваблюють іншим — пошуком струмкової форелі та харіуса, які хоч і впадають в анабіоз, зважаючи на холодну пору року, але за певних умов можуть повертатися до звичної активності. Сам процес мене цікавить не в плані улову — я підходжу до ріки більш з наукової точки зору. Мені цікаво — де зимує риба, чим вона харчується, що впливає на її настрій та апетит. Зима у плані нахлисту взагалі пора несподіванок. Не рідко буває, що після цілого світлового дня на ріці не вдається зловити бодай одну рибу, а може бути і так, що улов перевищує навіть літні показники…

ПРОЩАННЯ З ОСІННЮ
Будемо вважати, що зима в Карпатах почалася наприкінці листопада. Гори вже стояли непривабливо-голі, без жодного зеленого листочка. Трава зім’ялася, стала брудно-жовтою, а перші нічні заморозки зробили її крихкою, наче картопляні чіпси. Уся живність також поховалася в свої нори — уже не видно вужів, мишок-полівок, не чути травневого щебетання пташок. Навіть сама річка, нехай і прозора, нехай і під блакитним небом, здається порожньою. Стоячи на великому камені я намагався розгледіти крізь поляризаційні окуляри бодай якийсь підводний рух. Порожньо, навіть можна сказати, що стерильно. Цього разу, в останні дні осені, я вирушив на ріку сам. Це не найкраще рішення, адже ріка небезпечна, завжди поруч має бути хтось з перевірених та надійних людей, але в той день я хотів тиші та спокою. Навіть вирушив туди, де раніше не був. Від траси довелося пробиратися через поля, густі та колючі кущі та болота. У цьому місці ріка була неймовірно красивою, недоторканою, позбавлена людського пресингу — автомобільного під’їзду тут, на щастя, нема.

harіusЯ навіть не сумніваюся, що харіус, якщо він ще не змістився на місця зимівлі, про що поговоримо згодом, має брати на суху мушку. Принаймні, умови для цього адекватні — легенький вітерець, яскраве сонце, навіть температура повітря, яка відверто піднімається і змушує мене скидати теплі речі. Але мої мушки байдуже пропливають хвильками — харіус на них не реагує. Змінивши кілька типів та видів «сухариків» повертаюся на берег. Необхідно змінювати стратегію і ловити на німфи — риба, якщо полює, то тільки на дні. Для осіннього харіуса є спеціальна мушка, що імітує личинку волохокрильця. Саме на «сирітку» і вдається нарешті розловитися — після кількох проводок 25-сантиметровий пир (карпатська назва харіуса) опиняється в підсаку і одразу ж повертається до води.

З німфою стало куди веселіше — з тутешньої ями піднімаю ще кількох харіусів, які змінюють своє забарвлення, насичуються темнішими кольорами. І лише великий спинний плавник залишається таким, як і завжди, з фіолетовим відливом, пропорційно насичений красивими цяточками. Риба ловиться, але не дуже активно — доводиться буквально випрошувати її вхопити німфу.

Тим часом стало спекотно — я залишився лише у вейдерах, футболці та бейсболці; очі захищені поляризаційними окулярами. Попереду бринить стрімкий перекат, і хоч я здогадуюся, що риби там вже нема, закидаю німфи. Дивно, але одразу ж відчуваю сильний удар в руку і змагаюся з черговим харіусом, який ще не покинув літніх стоянок. Однак більше на цьому місці не вдається зловити нікого — треба рухатися далі.

Цікаві і нові місця чекають мене попереду. Досить великі ями, з повільною течією і невидимим дном. Тут потрібно вже збільшувати довжину повідків, ставити німфи із важчими вольфрамовими голівками. Однак при цьому не повинен збільшуватися діаметр самих повідків — 0,10. Ризикований діаметр, тут не посперечаєшся, але у прозорій воді варіант оптимальний. На ямах моїми снастями ловити не просто, адже французький підлісок передбачає швидку течію і максимальну натяжку. Однак витягати іншу котушку зі шнуром не дуже хочеться, тому намагаюся прилаштуватися до тих умов, що є під носом. І невдовзі таки чіпляю кількох пирів, а ще кілька рвуть повідки. Цікаво, що судячи зі всього, то була далеко не трофейна риба. Але сили у неї вистачало. За те, що риба плаватиме із пірсингом у роті не хвилююся — гачки без борідок, відчепляться без зайвих проблем.

нахлистДень закінчувався, ставало холодніше, потрібно було повертатися до цивілізації. Стало ясно і те, що риба вже закінчувала сезонну міграцію, що вона переселялася у двох напрямках — на зимувальні ями та в менші річки. Наступні місяці харіусу доведеться прожити у спартанських умовах…

СЕЗОН НЕ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ НІКОЛИ
Коли приходять перші холоди, дуже часто серед нашого брата можна почути фразу: «Сезон закритий». Для мене така фраза є дивною, адже нахлистом можна ловити і взимку, головне, щоб умови відповідали кільком критеріям — плюсова температура, чиста вода, а також відсутність опадів та вітру. Також, за спостереженнями моїх друзів, узимку можна розраховувати на активність риби, якщо температура води досягне бодай 4-5 градусів. Ну, а якщо поруч буде добра компанія, правильна річка, а також ретельно відібрані мушки, то можна не сумніватися, що форель чи харіус неодмінно потішать своїми піруетами.

Прогноз погоди обіцяв помірну хмарність і +6°С: цього вистачить для кількагодинної вилазки в гори. Закінчувався дуже важкий рік, на плечах накопичилися кілограми втоми, розтрясти які можна лише з улюбленою вудкою в руці на засніженій ріці. На календарі середина грудня, а в душі весна — востаннє рибалити доводилося майже місяць тому, тож сам факт виїзду вже гріє краще за теплі речі. За той час, що не бачив гір, встиг набити оскому. В Арсена аналогічна ситуація: він запакував в авто відеоапаратуру, мангал, шампурі, замариноване м’ясо… Добре, що вудку не забув. Більш ніж сотня кілометрів промайнула непомітно — у компанії з Юрою та Ганною, які не давали сумувати, тема для теревенів знаходилася без проблем.

харіусПерш ніж рибалити, Ганна збиралася перевірити грибне місце і таки подряпалася на якусь секретну гору, під наші кпини, ясна річ. Поки наша нахлистовичка лазила у пошуках неіснуючих грибів, ми з Арсеном пройшлися мальовничим засніженим потічком. Якщо там є форель, то навіть зараз їй не мало б бракувати корму — під першим ліпшим каменем я знайшов кілька рибних смаколиків, зокрема, велику і жирку хептагенію. Зрештою, Ганна повернулася без грибів, і ми вирушили на ріку: ловити рибу і смажити шашлик.

Спеціально для цієї пори і для цього виїзду я трішки посидів над станком і виготовив близько півсотні свіжих німф — «сирітки», зелені марч-брауни, дрібні шоколадки зі срібними голівками, чорні німфи з рожевими та червоними елементами, а також спеціальні чорні зимові німфи із тьмяними мідними голівками. Досліджуючи наші форуми я зауважив, що інформації про зимових мушок практично нема, а фотографій із їхнім зображенням ще менше. Лише на сайті Романа Мозера вдалося вишукати кілька мушок, які мали б приносити результат зимою.

Отже, ми розділилися — Ганна з Юрою пішли вниз по течії, Арсен залишився на місці, з якого він міг рибалити не заходячи у воду (він нікому не довіряє право приготувати шашлики), я ж вирушив вверх. Щодо снастей, то я обрав дві німфи: чорно-рожеву, а також зимову модифікацію улюбленої «сирітки» — вона бовталася на підвісному повідку.

Уже на першій локації з третьої проводки саме на підвісну німфу узяв невеликий харіус, який дуже мене потішив. А далі почалося таке, про що я і не думав. Доволі простора яма-озеро із незначною течію змусила мене тихо підкрастися до прибережних каменюк, зняти з плеча фотоапарат, а зі спини підсак. До плеса я буквально підповзав — усе тому, що помітив нехарактерний для зими рух на поверхні води. Думку про те, що харіус харчується поверху я прогнав як неліквід. Середина грудня ж надворі! Тим не менше, закинув німфи і спробував їх провести — непросто, течії майже нема. З горем навпіл усе ж якось змусив приманки плисти, а за кілька секунд виключно інстинктивно отримав відчуття того, що потрібно підсікати…

ГРУДНЕВІ РЕКОРДИ
Не знаю, звідки це відчуття взялося, але з глибини на мене виходив харіус, який бадьоро опирався. Знову в роботі «сирітка»! Роблю ще одну проводку — аналогічна ситуація. Індикатор не подає жодних ознак клювання, але після підсічки борсається ще одна риба. У книзі «Нахлист і в’язання мушок» Яромір Карафіат і Мірослав Махачек розповідають про один з прийомів, в момент коли риба бере мушку настільки акуратно, що ідентифікувати це як «удар» надзвичайно складно. Саме тому вони радять визначити інтервал підсічок і робити їх навіть попри відсутність візуальних ознак клювання. Раніше я з таким «сліпим» нахлистом не стикався, але оскільки люблю все нове і експерименти, то спробував. Виходило не завжди, але виходило!

nakhlistТаким чином я упіймав ще зо п’ять пирів, після чого вирішив трішки змінити тактику. На цій же ямі, але трохи вище, була ще глибша ділянка з більш-менш пристойною течією. Я змінив неробочу нижню мушку на атрактивну чорно-червону форелеву німфу із 4-міліметровою голівкою. За рахунок більшої ваги та кращої натяжки спробував половити класичним французьким способом. Нарешті я почав відчувати харіусові удари і без проблем їх реалізовувати. Знову ж таки, працювала виключно «сирітка», тоді як нижня німфа виконувала роль тягарця і не більше.

Яма продовжувала тішити шаленою популяцією харіуса — вище була ще одна необловлена ділянка. Замість крупної німфи поставив таку ж, лише із 2-міліметровою голівкою, а на індикатор дочепив ще один, пінопластовий. Тепер я міг закидати французький підлісок аж під протилежний берег і ловити на довгу німфу. При цьому обидва індикатори спокійно лежали на воді — я сподівався, що німфам не завадять каміння на дні. Зрештою, вийшло усе так, як і було задумано. Довга німфа почала працювати не менш ефективно: після будь-якого неприродного руху індикатора я робив підсічку і тягнув до себе нового харіуса.

Коли в активі у мене вже було два десятка хвостів, я вирішив понишпорити по іншим ямам. Цікаво було, чи риба концентрується в усіх глибоких місцях, чи лише тут. Виявилося, що інші ями не такі багаті на харіуса — загалом вдалося зловити лише двох. При цьому варто було зауважити, що риба таки цілком цілеспрямовано та регулярно виходила за мікроскопічними сухими мушками ледь не на кожному плесі. Ясна річ, коробка з сухими залишилася вдома — я навіть подумати не міг, що таке можливе. Арсен же подумав інакше і таки упіймав двох харіусів на сухаря…

harіusПрийшов час повертатися — Арсен встигав не лише ловити рибу, але й розвести жар в мангалі і насадити на шампурі м’ясо. На засніженому березі на нас чекав просто таки королівський обід з шашликом, печеною картоплею, гострим перцем, кількома ковтками віскі і сигарою на десерт. З набитим ротом обговорюємо перипетії — у Ганни форель і чотири харіуси, Арсен до двох «сухих» пирів додав ще двох «німфових» та з десяток бистрянки, Юра, як завжди, гуляв і філософствував.

Але я не збирався складати вудку — просто під носом було плесо на якому ловив Арсен. Усмак пообідавши, я вирішив простукати цю місцину. На самому «озері» без течії одразу ж узяв невеликий пирик, а трохи далі виявилося взагалі козирне місце із досить непоганими харіусами (у той день у мене найбільший мав десь до 25 сантиметрів). Неймовірно потішив і дуплет — один узяв на «сирітку», інший на шоколадку. Загалом я закінчив рибалити із немислимим показником для середини грудня — 28 харіусів.

Після цього я дуже сподіваюся, що потепління триватиме ще бодай тиждень — наступної суботи чи неділі мав намір випробувати інші типи зимових приманок: «прінців» та «драґонфлаїв». Якщо ж вони не потішать мене своєю працездатністю, що ж, під рукою завжди знайдеться з десяток «сиріток». А яскраві емоції і враження від трьох годин проведених на зимовій карпатській ріці ще довго мене не покидали. Приємна і дружна компанія, активний харіус, чисте гірське повітря, смачнючий шашлик. Чи може бути щось краще?..

ЗОЛОТО КАРПАТ
Трохи більше ніж за тиждень, буквально за кілька днів до Нового року, коли у самому розпалі була моя відпустка, душа рвалася у гори і ніщо не могло мене стримати. Навіть погода, яка не віщувала нічого доброго. Гайнути в гори я вирішив у четвер, якщо вже не ловити рибу, то хоча б прогулятися. Наші синоптики, схоже, кидають монетку перед тим як дати свій прогноз. Одні писали, що буде хмарно і без опадів, інші пророкували дощ, ще хтось гарантував сніг.

нахлистЯким же було моє здивування, коли гори зустріли мене синім небом і яскравим сонцем. Але це була мала втіха. Коли я побачив річки, то трохи засмутився — вони забруднилися, піднялися і порозливалися. Розраховувати на прозорість не доводилося — треба було вибирати: йти на чисті потічки чи ловити у брудних ріках. Вибір тут очевидний — у потічках якраз нерестилася форель, відповідно, я не мав морального права заважати природному процесу. Отже, мені залишалися брудні ріки.

Я вирішив половити на впадінні потічка у річку — там мало б бути трішечки чистіше, аніж на інших ділянках. Але виявилося, що «чистильник» з потічка ніякий — ріка все одно була брудна, а там де мала місце чистота, не спостерігалося течії.
Робочого часу у мене було не багато, але все-одно слід було знайти робочу приманку. Окрім мух довелося таки провести чимало експериментів з проводками. І хоч ситуація не віщувала нічого доброго, я надзвичайно тішився з одного харіуса, якого таки вдалося переконати на нову мушку. Спрацювала свіжа розробка — симбіоз німф від австрійця Романа Мозера і закарпатця Михайла Шунинця. Це gold head pupa, зв’язана з яскравих жовтих та помаранчевих елементів (фото). За словами Мозера, ця німфа найкраще працює по зимовому харіусу.

нахлист-фотоСловом, упіймавши одного харіуса, я подумав, що програму-мінімум виконав. Спакувався і поїхав додому — сонця вже не було, натомість готувався збутися один із багатьох прогнозів: не то сніг, не то дощ, не то одне з іншим…

БЛИЗЬКО НУЛЯ
Минув Новий рік. Замість того, щоб лежати на канапі і задерти ноги, перемикати канали телевізора, що показує бородаті фільми чи упасти в миску новорічного салату, ми вирушаємо в гори. Не на лижі, звичайно, а на річку. Очікуємо на невеликий морозець, який все ж не має зашкодити нам підловити одного-двох січневих харіусів. Міша кермує, я поруч, позаду Геник з Юрком. Ми з Геником — антагоністи, любимо «підтравити» один одного. Він переконаний «сухар», тобто не признає іншого нахлисту крім як на суху мушку. Я ж раціоналіст — люблю німфу, але при потребі можу перемкнутися і на інші методики.

харіусДо гір термометр показує комфортні «мінус один». Перед горами стало вже «мінус два». У горах вітер і «мінус три». А на місці, куди ми прямували вже було «мінус чотири». Хіба це могло нас зупинити чи налякати? Швидко монтуємо усе необхідне, дуріємо, кидаємося цнотливим снігом, фотографуємося і розходимося в різні боки. Ми з Мішою вниз по течії, Юрко з Геником вверх.

От і перша ямка — обловлюємо її з усіх боків, але риба прогнозовано ігнорує «сирітки» та «прінци». Не реагує вона і на чорні німфи. Зрештою, в «прольоті» геть усе, що ми готували. Особливої складності додає природа. До води підступитися важко — береги обліплені не то кригою, не то снігом, не то одним з іншим. Ходити страшно, можна провалитися у будь-яку мить. Біда ще в тому, що ми не знаємо куди можна провалитися. Чи під снігово-крижаним покривом земля з камінням, чи вода — ніхто не знає.

Несподівано моя права нога повністю зникає з поля видимості — провалюється під кригу і бовтається у воді. За мить вже Міша, наче у уповільненій зйомці, опускається у воді перше на одне коліно, потім на інше, після чого робить якісь несамовиті піруети руками. З цього тільки й реготати.
Мимоволі Міша намочив підсак, що змусило нас реготати з новими емоціями — тепер сіткою можна забивати цвяхи. Але сміялися не всі. Коли ми трималися за животи, подзвонив Юрко і попросив Мішу відкрити машину, бо він провалився у воду. Як на мене, то Юрко зробив дурість — замість того, щоб взяти вейдери, він взув якісь незрозумілі зелені лапті, що навіть на заброди не тягнуть. От не можу зрозуміти людей, які літом ловлять в вейдерах, а на зиму взувають чоботи чи ще якесь не зимове взуття.

nakhlistМіша пішов рятувати потопельника, я ж вирішую ще кілька разів кинути німфи в перспективну яму. Якраз обмерзли мої повідки. Для цього вирішую перевірити одну теорію. Ще на початку своєї нахлистової кар’єри, почув, що коли обмерзають повідки, їх треба змащувати гусячим жиром. Зважаючи на морозну погоду, удома випросив в дружини баночку такого добра — вона іноді змащує ноги дитині, як та змерзне на вулиці. Я помастив жовтим жирком повідки і після цього вони вже не замерзали. З іншого боку, жир створив нову проблему. Тепер мої німфи практично не тонули…

СІЧНЕВІ КУПАННЯ
Зважаючи на те, що я ловив на мікро­німфи з мікроскопічними вольфрамовими голівками, вони ледь-ледь пробивали водяну плівку, після чого бовталися під поверхнею. Не залишилося іншого вибору — довелося ставити якусь велику німфу на кінець повідків, аби втопити решту.
Однак цю теорію я вирішив перевірити згодом — спершу треба було допомогти Юрку — у мене є запасні шкарпетки, штани та інші речі на такий випадок. Звичайно, Юра теж бере з собою теплі речі про запас, але ж всяке буває. І «всяке» сталося — мій товариш не взяв з собою нічого, причому свідомо: витягнув усе з сумки і залишив удома. Тому він дав заробити місцевим «гуцулам», які неподалік торгували шкарпетками, коциками та кабанячими шкурами.

harіusМіша завіз Юрка до найближчого ресторану грітися — поки я вибирався з заметів на трасу, його вже не було. Геник змістився вище по течії, тож ми з Мішою вирішуємо трохи його перегнати і короткою дорогою пройтися до місця, де точно має бути харіус. Але наші розрахунки були не точними — поки ми милувалися краєвидами і долали метри по засніженому полі, на ямі вже ловив Геник. Ловив оригінально — на одну здоровенну німфу ще й з величезним мохнатим індикатором.

Звичайно, вибирати снасті — справа індивідуальна, тут не посперечаєшся, але, як на мене, з індикатором Геник промахнувся. На це було кілька причин. По-перше, розмір. Зважаючи на мороз, мокрий індикатор обмерзав і гупав по воді, лякаючи і без того відморожену рибу. По-друге, якби риба й ловилася, то дуже обережно. І навіть найделікатніший індикатор для французького підліска не завжди просигналізує клювання. На повільній течії індикатор Геника, швидше за все, результату не дав би, але судячи з розміру німфи, він розраховував на крупну рибу, яка могла б таки його потягнути. У будь-якому випадку, Геник не мав клювань. Як і ми з Мішою.

нахлистЯ залишився на ямі. Провалювався в порожнечу, змінював мухи, переходив річку — нічого. Зрештою, до мене прийшов Юра, який вже зігрівся і висохнув. Ми вже не ловили — роздивлялися засніжені гори, роздумували над причинами пасивності харіуса, зрештою, вирішили повертатися. Біля автівки допили усе, що було в термосах, швиденько перекусили і вирушили додому.

Які ж висновки можна зробити з січневої риболовлі? У таку погоду рибалити, насамперед, небезпечно — можна провалитися і трохи поплавати. На рибу розраховувати не доводиться — очевидно, температура води не перевищує двох-трьох градусів, а це замало, щоб вивести харіуса з анабіозу. Тому, якщо є намір просто поїхати в гори і подихати свіжим повітрям — без проблем. Якщо ж сподіватися на рибу — то можна залишитися з носом.

харіусБЕРЕЗНЕВА БАЙДУЖІСТЬ
Більше у січні та до середини лютого виїжджати в гори не доводилося — не дозволяла погода і обставини. Але під кінець лютого ми таки дочекалися потепління і вирушили на пошуки зимового харіуса, за яким устигли відверто засумувати. Разом з Арсеном запланували собі відвідати одразу три карпатські річки, хоча знайти рибу розраховували лише на одній.
Як на зло, саме ця річка виявилася каламутною — очевидно, хтось тягає ліс або ж почали танути прибережні сніги. Як би там не було, але довелося пошукати рибу на більших річках, які постали перед нами чистими і доволі низькими. Знаючи про те, що взимку риба уникає ділянок із швидкою течією, ми розташувалися на спокійних плесиках, але харіуса не знайшли.

Очевидно, справа була в тому, що сонце ховалося за скелями, а його промені не падали на воду. Хоча, зважаючи на неймовірну красу тутешніх гір, а також повну тишу, нам і так було добре, навіть без риби. Нашим другим пунктом призначення стала інша ріка, куди вже сягало сонце. Обрані ділянки в теплі пори року вирують від кількості харіуса — його тут безліч. Але зараз, наприкінці лютого, риба вперто мовчала.

nakhlistНе пробудила її до активності ані тепла погода (+9°С), ані наближення календарної весни. Мабуть, суттєву роль у нашій риболовлі відіграв сильний вітер та перепад тиску. Якщо в теплі місяці ці дрібниці не суттєві, то взимку на них варто зважати. У будь-якому випадку ми прекрасно розвіялися і таки зловили рибу, але не на ріці, а на платному розпліднику — тамтешня лінива райдужна форель (140 гривень за кілограм) бадьоро хапала будь яку приманку. Щоправда, боротися з рибою, яка сягала навіть півкілограма, не було ані найменшого задоволення…

Коли ж настав березень, уже ніякі природні сили не мали б втримати харіуса у полоні байдужості. Крізь залишки снігу пробивалися примули і крокуси, на деревах почали з’являтися перші бруньки, а з гір стікали дзвінкі струмочки, підживлюючи місцеві ріки. Наша компанія знову виїжджає зі Львова з самого ранку — вже на сотню кілометрів на нас та на наші мушки з нетерпінням чекають красиві фіолетові плавники.

Принаймі, так ми думали. Коли ж приїхали в гори, то першим ділом зауважили — ріки доволі високі і брудні. Ловити, звичайно, можна, але шанси на улов різко зменшуються. Ми вирішуємо зупинитися на ріці, де у грудні мені вдалося спіймати 28 харіусів. Тут також доволі сумно, але в таких випадках мали б працювати німфи із яскравими елементами. Ловити вирішуємо на каскаді красивих і глибоких ям, під крутими скелями. Місця надзвичайно красиві — якщо навіть не упіймаємо риби, то хоча б помилуємося краєвидами. Заради цього також можна їхати в Карпати.

harіusВласне, довелося милуватися краєвидами. Лише одного разу у мене був натяк на клювання, коли риба «вкусила» за хвіст імітацію гнойового хробака. Усю іншу рибу в цей день ми ловили руками. Так, Геник понишпорив під каменями і знайшов там гольяна, який заховався від хижака. Ганна з моста побачила райдужну форель, яка хаотично металася в залишках льоду. У підсумку, риба була врятована і випущена на волю. А ще ми знайшли на березі труп великої райдужки, уже з великими зубами — що трапилося з рибою і чому вона не пережила доволі теплу зиму сказати складно.

Тож 9 березня на мухи ми рибу не зловили. І це при тому, що не було ані хмар, ані вітру. Що завадило нам цього разу? На жаль, ми можемо висловлювати лише теорії, які не підкріплюються фактами. Але зовсім скоро холодна пора року залишиться в минулому, і ми зможемо знову насолоджуватися бистриною гірських рік, у яких зачаїлися реактивні харіуси…

Подпишись на новости