На главную » Все статьи » НАХЛИСТ. СПЕКОТНЕ ЛІТО 2015-ГО — частина перша

НАХЛИСТ. СПЕКОТНЕ ЛІТО 2015-ГО — частина перша

нахлист

На відміну від попередніх років, літо 2015-го видалося на диво сухим і спекотним. У західних регіонах трохи дощило в червні, зате липень і серпень опадів практично не бачили. Очі нахлистовиків теж раніше на бачили таких річок — обмілілі береги сіріли на сонці каменями, там де ще не так давно текла вода. Дійшло до того, що деякі маленькі річки взагалі пересохли, а більші річки перетворилися на дрібні струмки. Такій аномалії тішилися хіба водорості та браконьєри. Перші отримали можливість розростатися, забираючи в риби дорогоцінний кисень, а другі отримали повний доступ до своїх мрій — тепер можна було нарешті виловити в річках геть усе, що має хвоста.

На початку літа про таку екологічну катастрофу ще ніхто й не думав, адже навесні річки, як завжди, піднялися і порозливалися, а потім доволі довго спадали. Словом, тоді ще була цілком нормальна ситуація, яка змусила планувати відпустку у правильному напрямку. Уже третій рік поспіль ми з Юрою прощаємося з роботою у середині червня і вирушаємо в гори на пошуки пригод. Багажник та салон автівки заставляються усім необхідним для того, щоб вижити в диких умовах щонайменше тиждень. Спаковані продукти, спеціальні дрова, посуд, одяг, а також усе нахлистове спорядження і коробки з матеріалами та інструментами.

нахлистУ ПОШУКАХ ЗАТИШКУ
Два останні роки ми відпочивали на Закарпатських горах, там, де не ходять люди, а цього разу вирішуємо навідатися на Франківщину і провести кілька днів на берегах неймовірно мальовничої річки Свіча. За своєю красою вона не поступається ані австрійським, ані чорногорським, ані словенським річкам. А от за видовим складом риб, точніше, за кількістю і розміром риби, Свіча, на жаль, далеко позаду. І причини тут не лише в захланності браконьєрів. Наприклад, лісові господарства буквально вирубують гори, а їхні лісовози спокійно їздять по ріці, наче по дорозі.

Маршрути не змінюються ані під час нересту харіуса, ані під час нересту форелі (ранньою весною та пізно восени, відповідно) — річка регулярно замулюється, що ніяк не сприяє розмноженню риби. Відповідно, з кожним роком кількість рідкісних і червонокнижних видів у Свічі зменшується. Ми в цьому переконалися на власній шкірі трохи згодом, коли тут же був проведений чемпіонат України з нахлисту. Наразі ж ми з Юрою готувалися до Кубка України, що брав старт на ріці Опір через кілька днів. Цього часу нам мало вистачити і для наповнення коробок мухами, і для перевірки снастей.

З самого ранку ми взяли курс на гори і вже за дві години блукали ямистою дорогою у пошуках галявини, де можна було б розбити табір. Після кількох зупинок таки знайшли правильний заїзд. Ми стояли на урвищі і дивилися на Свічу зверху, наче в телевізорі. Галявина була прибрана, із місцем для машини та намету. Тож ми й вирішили зупинитися тут, в оточенні сосен і практично без телефонного зв’язку — поділки на смартфонах то з’являлися, то зникали. Ми підготували місце для вогнища, розбили намет, куди закинули спальники та подушки. Поруч виставили стіл з кріслами, склали продукти та посуд під затінений кущ. Між двома деревами натягнули гамак. Усе! Тепер можна було насолоджуватися дикою природою, блакитним небом і чистою річкою.

Рибалити вирішили вже ввечері, коли трохи спаде спека. Тому поки був час, я взяв бурдюк і вирушив до джерела, що било просто зі скелі. Набравши крижаної води повернувся до табору — Юра уже почав розводити вогнище і готувати м’ясо — його треба було спожити швидко, поки не зіпсувалося.
Коли сонце поволі почало опускатися, ми повиймали з автівки вудки і вирушили досліджувати річку. Юра залишився біля табору — тут було кілька цікавих ям та перекатів, я ж пройшов кілька кілометрів вверх по течії, зліз з гори до ріки і почав обловлювати перспективні ділянки. Взагалі, на Свічі я рибалю кілька разів на рік, тому більш-менш орієнтуюся в мухах, які полюбляє тутешня риба. Як харіус, так і форель позитивно відгукуються на кілька варіантів німф із вольфрамовими голівками. Мова йде про крупні німфи із натурального зеленого даббінгу та хеклом з куріпки, а також про ред-таги, зокрема й класичні. Натомість, всесезонні «шоколадки» тут працюють доволі слабо. Але в цей вечір слабо працювало геть усе. Поки я дійшов до Юри, мені вдалося виловити лише трьох не дуже великих струмкових форелей. Не знайшовши логічного пояснення такій пасивності риби, ми повечеряли і спробували заснути під шум ріки і щебетання пташок.

хариусРОМАНТИКА КАРПАТСЬКИХ ГІР
Зранку вже було цікавіше. Пройшовши добрячий шмат дороги, ми доволі легко розговорили рибу на фотосесію. І форель, і харіус брали мушки доволі активно — їх можна було знайти у приямках, на перекатах та на ділянках із повільною течією. Але коли вийшло сонце, риба поховалася і ловитися перестала. Зрештою, це цілком нормальне явище для карпатських річок. У червні та липні лососеві практично не ловляться удень, зате активно харчуються на світанку і в сутінках. У нашому ж випадку залишався лише ранок — принаймні знайти адекватні вечірні мухи ми так і не змогли.

У такому режимі ми провели кілька днів — дихали свіжим карпатським повітрям, розвантажували голову від буденних турбот, в’язали мухи і ловили рибу. Можна було скільки завгодно сидіти на кріслі біля вогнища, дивитися на річку і помішувати кашу в казанку. А коли наступала ніч, усе небо покривалося тисячами яскравих зірок — хіба може щось зрівнятися із такою романтикою?

Усе ж Карпати великі — який смисл сидіти на одному місці, навіть якщо воно дуже красиве? Вилизавши галявину (сміття завжди можна викинути у спеціальні контейнери на найближчих заправках), ми спакували усе добро назад в автівку і вирушили на сусідню річку Мізунку, яка впадає в Свічу трохи нижче за течією. Дорога туди кепська, більше 20 кілометрів на годину не поїдеш, але у нас закінчувалися продукти (усю зловлену рибу ми одразу ж відпускали, а гриби ще не виросли) тож все одно треба було знайти якийсь магазин. Мізунка — ріка не менш красива за Свічу. Проїхавши два села ми опинилися глибоко в горах, де єдиною згадкою про цивілізацію була туристична вузькоколійка.

Наш табір знову розташувався на красивій гірській галявині під старезними соснами — річка шуміла унизу. Спуститися до неї можна було кількома шляхами, тож ми розійшлися: я вирушив вниз по течії, а Юра вверх. Щоправда, дуже швидко ми повернулися до табору. Причини ідентичні — як і на Свічі, увечері Мізунка не проявляла жодних ознак активності. Звичайно, ми трохи хвилювалися — а що як риба і зранку нас ігноруватиме? Але так не сталося: харіуси і форель без жодного натяку на вечірню апатію гризли наші німфи і ловилися дуже пристойно. Однак, тут працювала вже інша категорія німф. У мене найкраще себе показали невеликі чорні мушки з обмоткою із червоного дротика, хвостом з борідками пера чорної курки та зі срібними вольфрамовими голівками. Саме на такі німфи вдавалося виманити більше десятка риб за ранок. Як для Карпат — це дуже непоганий показник.

форельУСІ В ЗБОРІ
Нарешті, прийшов час вкотре змінювати локацію — цього разу на нас чекали змагання на Львівщині. Зважаючи на те, що я займався їхньою організацією, слід було приїхати на місце збору заздалегідь, аби зустріти гостей і владнати побутові питання. Місцем нашої дислокації стала добре знайома база «Карпати» — треба було обговорити деталі поселення із директором та знайти помічників, які розмітять пули на ріці.

Розбивши наметовий табір у дуже зручному місці, що затуляло усіх від сонця, спортсмени миттю розклали намети, повитягали столи і крісла, після чого почали готуватися до процедури жеребкування. Зважаючи на теплу погоду ріка мала бути окупована мешканцями міст і сіл, саме тому формат змагань зазнав певних змін. Так, верхні пули відводилися на вечірні етапи, адже ці місця не підходять для народних купань. Натомість нижні пули, куди частіше навідуються люди, перейшли на ранкові етапи, що й логічно, адже зранку ніхто купатися не ходить, відповідно, заважати процесу не буде.

На загальних зборах відбулося кілька голосувань — зокрема, більшість проголосувала за те, щоб етап тривав не дві, а три години. Швидко вдалося з’ясувати, хто з учасників ловить, а хто судить — після чого спортсмени пішли готуватися до етапу на вечірніх пулах. Вони, правда, виявилися дуже короткими, очевидно, мої помічники не дуже потурбувалися про якість. Зрештою, як показали вечірні пули, обловити кожен камінець на дні можна було за годину — відповідно, треба було робити або довші пули, або давати менше часу на змагання.

Щодо учасників, то на базу приїхало 15 спортсменів. Власне, мало їх бути більше, але в останній момент кілька з них відмовилися брати участь з різних причин. Усе ж, компанія зібралася доволі пристойна, з кількома новачками. Так, уперше змагалися вже досвідчений нахлистовик з Києва Сергій Карабут — один з основоположників українського спінінга, автор півсотні наукових статей в різних журналах. Він не часто ловить в Карпатах, більше рибалить на річках Австрії і Словенії.

нахлистА от Ніна Бортник з Запоріжжя і Дмитро Чейлитко з Києва зовсім недавно прийшли в нахлист і вирішили не так спробувати свої сили, як отримати дуже корисний досвід. Із Закарпаття приїхала сильна «банда» у складі володаря Кубка Богдана Цебрика, який заявив, що зав’язує зі спортом, а також Степаном Чехом, Іваном Повханом та Сашком Свидою. Кожен з них ще до початку змагань вважався фаворитом турніру. Львівщину представляли Мирон Федорович, Максим Кусакін, Андрій Коваль, Михайло Швець, Олег Степаненко та Арсен Грабчук. З Франківщини приїхав Дмитро Петруняк. Ми з Юрою стали двома останніми учасниками змагань.

І саме Юру мені випало судити на 4-у пулі. Місце у нього загалом було доволі симпатичне, тож мій підсудний одразу ж узявся обловлювати його всіма можливими способами. Коли він пройшовся від початку до кінця і не заробив жодного удару, я зрозумів, що справи кепські. Власне, за тиждень гірських мандрівок ми так і не знайшли системності щодо мух. На одному місці працювали одні німфи, на іншому вони користі не приносили. Але в будь-якому випадку, вечір перетворювався на муку: риба була геть не активною і на Опорі. Дехто з мене посміявся, коли я говорив, що «нулів» у протоколах не бракуватиме.

Як Юра не старався, але лише за кілька хвилин до фінішу у нього вийшов харіус на суху і тут же зірвався. Взагалі, результати були скромними. Найбільше вдалося зловити Мирону Федоровичу — два харіуси, головня і марену. З одним харіусом залишився Сергій Карабут, з двома закінчив етап Дмитро Петруняк, а Саша Свида до харіуса додав голавлика. Таку ж суму балів зібрав і Міша Швець, натомість потішила Ніна Бортник, яка упіймала двох клеників.

нахлистТРИ ГОДИНИ НА КОЛІНАХ
Куди цікавіші результати мали бути на ранкових пулах — так, зрештою, і сталося. Жереб виділив мені перший нижній пул — там, де на минулому Кубку вдалося упіймати 21 харіуса за дві години. Але після перших проводок я зрозумів, що такого щастя тут більше нема, а кожного хвоста доведеться буквально випрошувати. Так, я упіймав харіуса вже на першій хвилині, але на тому місці, де торік виловив третього. Перспективні точки мовчали — риба все ще не показувала звичної активності, більше того — дуже часто сходила перед самим підсаком.

Величезне розчарування нахлинуло на мене тоді, коли на буруні я засік крупну форель. Вона зробила не то свічку, не то сальто і просто в повітрі кинулася на точку з найшвидшою течією — витягнути її мені не вдалося. Взагалі, мій показник можна було назвати убогим, адже на такому пулі, мабуть, найкращому з-поміж усіх інших, я завів до підсака лише сім хвостів, спустивши ще вісім рибин.

Але, як виявилося, цей результат був далеко не найгіршим. Головному фавориту змагань Степану Чеху з Мукачевого, очевидно, трапився геть порожній пул — інакше його результат не поясниш: два харіуси і марена. Два харіуси упіймав Макс Кусакін, чотири — Олег Степаненко. Іван Повхан витягнув 5 харіусів і одну форель, а найбільше зловив Андрій Коваль — 8 харіусів та дві форелі. Таким чином, ці результати дозволили Андрію стати першим, мені другим, а Івану Повхану — третім.

Тепер усе залежало від того, як лідери відловляться ввечері, на коротких пулах і з неактивною рибою. Мені випав пул Мирона, який візуально був дуже непоганим, поруч мали ловити Арсен та Іван Повхан. Я розумів, що для перемоги мені необхідно зловити більше за Івана і Андрія, але ситуація виглядала доволі критичною. Обійшовши пул кілька разів з різними німфами я не отримав жодного удару харіуса. Що я робив не так і на що треба було ловити — так і залишилося загадкою.

хариусЛіворуч Арсен більше балакав з суддями, аніж ловив — у нього теж було «все складно». А от Іван Повхан з колін не підіймався — він тримав обрану тактику до кінця і примудрився виманити трьох харіусів та одного голавлика. Цікава ситуація була і в Андрія Коваля. До фінішу у нього в активі був лише один клен, а коли до кінця залишилися якісь хвилини уже на автоматичній проводці узяв харіус, який був ледь не золотим. Таким чином Андрій обігнав мене за балами, адже я з горем навпіл виманив лише двох голавлів. А от Степан Чех довів свій клас, коли примудрився зловити 4 харіуси.

Ці результати перемішували геть усе — шанси на перемогу з’являлися у багатьох ранкових учасників. Залишалося не так вже й багато — виловити якомога більше риби на своєму, хоч і наколеному, але свіжому пулі. І декому це вдалося. Дмитро Петруняк, який ловив на моєму вчорашньому пулі, виманив 9 харіусів. Що цікаво — усю рибу він зловив на суху муху, але лише в тих місцях, куди я не добрався. Натомість на місці, де я провів основну частину часу, Дімі не вдалося зловити нічого. Це свідчить про те, що риба, яка побувала на гачку, щонайменше на добу перестає харчуватися. І це стало проблемою тих, хто ловив на малорибних пулах. Наколена риба не поспішала хапати німфи і сухі, тому це привело до слабких показників.

Другим після Петруняка став Саша Свида — 8 харіусів, далі йшов Юра Щербатий (4 харіуси) та Сергій Карабут (2 харіуси). Міша Швець та Ніна Бортник виловили по одному харіусу, Діма Чейлитко додав до нього ще й марену. Арсен завів до підсака лише головня. Мирон на своєму пулі риби не знайшов…
Таким чином порахувати результати було не так вже й просто. Відігнавши усіх охочих дізнатися переможця раніше за інших, ми з Олегом Степаненком розташувалися на багажнику машини і взялися до роботи. Так вийшло, що трійка призерів мала практично однакові результати — переможця виявили півбала.

форельКНИГА — НАЙКРАЩИЙ ПОДАРУНОК
Але ще до церемонії нагородження необхідно було розіграти ексклюзивний і унікальний приз від Володимира Пугача, який погодився виступити одним зі спонсорів змагань. Він презентував чудовий флайбокс ручної роботи, виготовлений з цінних порід дерева. Для того аби його виграти, необхідно було влучити у якомога більшу кількість мішеней. Найкраще це вдалося Дмитру Петруняку, який і став власником нової коробочки.

Загалом же, окрім Володі Пугача, спонсорували змагання троє людей. Едуард Ковалевський і його компанія Lucky Flies виділили для кожного учасника по 60-70 гачків без борідок від Fulling Mill та Ospey від Veniard. Тут варто зазначити, що загалом Едуард виділив на змагання біля 2 тисяч гачків, які сам сортував, пакував і прикрашав.
Вічні і незмінні спонсори змагань Дмитро Петруняк та його компанія Strike! також підготувала приз для кожного учасника — 100 метрів нової монтажної нитки німецького виробництва. Хто вже мав можливість нею в’язати, той, безперечно, відзначив доволі високу якість цієї продукції. Окрім цього, компанія Strike! приготувала призи за друге і третє місце: новенькі лещата, а також великий набір матеріалів. Зважаючи на те, що Дмитро Петруняк посів третє місце, пакет з матеріалами був розділений між новачками змагань — Ніною Бортник та Дмитром Чейлитком.

Головний приз змагань — вудка Hends Products GPX 9002/1002 — 2 in 1 — (9-10 ft, AFTMA #2) від магазину «Нахлист на Шулявці» вручав Анатолій Новіков, який особисто прибув на церемонію нагородження. Окрім цього, безумовно, цінного та щедрого подарунку, Анатолій привіз кілька книжок «Нахлист і в’язання мушок» від Яроміра Карафіата та Мірослава Махачека. Їх отримали новачки змагань, які тепер зможуть краще приготуватися до боротьби з мешканцями гірських річок.

Але найголовніший, найдорожчий та найбажаніший приз для кожного учасника вручав Богдан Цебрик. Йдеться, власне, про сам Кубок, виготовлений умілими руками майстра Артура Шіца. Цей трофей передається щороку із рук в руки — Іван Повхан став його третім власником після Богдана Цебрика та автора цих рядків. Власне, Іван вже давно заслужив на перемогу. Він регулярно ставав на п’єдестал, але лише зараз вигриз собі перше місце, продемонструвавши високий рівень майстерності і величезне спортивне бажання. Іван усі шість годин своїх етапів проповзав по ріці на колінах — тож свій приз чесно заслужив.

нахлистБУТИ ЧИ НЕ БУТИ?
…Коли вже все закінчилося, у моїй голові знову зароїлися думки щодо спортивної складової нахлисту. Немало мухарів чи то самі щиро переконані, чи то підчепилися на гачок з борідкою когось іншого, але все ж вистачає думок щодо непотрібності змагань, їхньої шкоди і беззмістовності. Я поважаю усі думки, хоч з деякими не погоджуюся. Напевно, такі ми люди, які ніколи в житті не дійдуть до консенсусу. Для когось у змаганні головне буде перемога, для когось участь, для когось компанія, для когось досвід, а хтось вважатиме, що це злочин чи пресинг річки.

Зі мною можна не погоджуватися, але я переконаний, що з часом кількість риби на ріці зросте, а забирати її будуть щораз менше. На чому ґрунтуються такі непопулярні і оптимістичні думки? Психологія людини — поняття не стійке, так само як і свідомість: вона може змінюватися залежно від умов та обставин. Коли той, хто раніше забирав рибу, бачить, як ми відпускаємо харіуса, то у нього в голові теж щось змінюється. Не відразу, але змінюється. І є багато випадків того, що люди, які раніше набивали торбу харіусом, тепер його відпускають.

Коли ж оцей умовний місцевий чоловік бачить не одного нахлистовика, а кілька десятків, його свідомість змінюється ще більше. Він відчуває себе іншим, відсталим і хоче прогресувати, еволюціонувати. Не знаю, скільки років має минути аби людина повністю змінила свої пріоритети, але це станеться рано чи пізно. Але станеться лише тоді, коли вона буде бачити це все на власні очі. Таке моє переконання і воно є наче відповіддю тим скептикам, які вважають, що змагання по харіусу — це злочин, або говорять, що їм шкода риби. Як на мене, злочин — це нічого не робити, а шкодувати треба живу рибу, а не ту, що опинилася в сумці місцевого рибалки. Сидіти на дивані і шкодувати рибу — це не вихід.

Зрештою, змагання — це не лише «хто наловить більше». Це чудова нагода зустрітися, поговорити, обмінятися мухами, посидіти за великим столом. Окрім цього, за зібрані на змаганнях гроші з’явилася можливість допомогти і тим, хто зараз на війні (основна частина грошей була переказана Людмилі Немцовій — дружині Володі Немцова, який зараз воює на Сході. Якби не війна — він би неодмінно взяв участь в цих змаганнях), а також зробити внесок у зариблення форелі, чим ми займаємося вже четвертий рік.

Загалом, підсумкова таблиця учасників виглядала так:
1) Іван Повхан (Ужгород);
2) Андрій Коваль (В.Синевидне, Львівська обл.);
3) Дмитро Петруняк (Івано-Франківськ);
4) Степан Чех (Мукачево, Закарпатська обл.);
5) Олександр Свида (Ужгород);
6) Ростислав Ящишин (Львів);
нахлист7) Сергій Карабут (Київ);
8) Олег Степаненко (Львів);
9) Юрій Щербатий (Дубно, Рівненська обл.);
10) Мирон Федорович (с. Новосілки, Самбірський район, Львівська обл.);
11) Михайло Швець (Львів);
12) Ніна Бортник (Запоріжжя);
13) Максим Кусакін (Львів);
14) Дмитро Чейлитко (Київ);
15) Арсен Грабчук (Львів)…
Далі буде

Подпишись на новости