На главную » Все статьи » ФРАНЦУЗЬКИЙ ПОЦІЛУНОК ДЛЯ НАХЛИСТУ

ФРАНЦУЗЬКИЙ ПОЦІЛУНОК ДЛЯ НАХЛИСТУ

нахлист французький методДля багатьох рибалок, які не ловлять на штучну мушку, нахлист асоціюється із дальніми і красивими закидами кольорових шнурів. Саме ось ці замислуваті петлі і змушують їх насолоджуватися естетичним процесом. Але варто зрозуміти, що одними лише закидами нахлист не обмежується. Зважаючи на те, що штучні мушки бувають різних категорій, відповідно і ловити на них можна по-різному.

Безперечно, найкрасивішим вважається саме вудіння на суху мушку, коли імітація одноденки чи веснянки плавно лягає на бурхливі хвилі і вже за мить зникає у пащі голодної риби. Але окрім цього є й інші методи, які на думку нахлистовиків-класиків поступаються в естетиці сухій мушці, однак при цьому мають свої переваги і свою красу. Одним з таких методів є німфове вудіння з використанням довгого французького підліска.

нахлистВзагалі, слід зрозуміти, що класичний нахлист розвивався за допомогою сухих та мокрих мушок. І лише у другій половині ХХ століття, уперше почали застосовувати німфи — імітації комах, які живуть і рухаються на дні водойми. Відповідно, для виготовлення німф були необхідні важкі матеріали, що дозволили б приманці швидко опуститися на дно. Спершу для цього використовували свинець, зараз же триває ера вольфраму. З розвитком нахлистової промисловості з’явилися вольфрамові голівки, за допомогою яких вдавалося не лише опускати мушку на дно, але й робити це швидко. А якщо зважити на те, що ловити рибу доводиться у бурхливих ріках з потужною течією, цей фактор відіграє ключову роль.

Саме вольфрам і сприяв тому, що нахлист вийшов за межі середовища англосаксонських аристократів, одягнутих у високі ґумові чоботи, твідові костюми, картаті сорочки і метелика (якщо це комусь важко уявити, допоможе фільм «Там, де тече ріка» із молодим Бредом Пітом у головній ролі). Сучасний нахлистовик готовий до будь-яких умов. По-перше, він підкований у плані ентомології, по-друге, має в своєму арсеналі різноманітні снасті і мушки. Наприклад, коли починається вечірній виліт комах, він тримає в руках гнучку вудку третього класу з еластичним шнуром, конусним 9-футовим підліском і змащену флотантом суху мушку. А коли перед ним ріка, де не видно сплесків риби, він береться за «швидку» і довгу (від 10 футів) вудку з німфами. Монтаж при цьому може бути «словацький», «чеський», «польський», «новозеландський» тощо. Але самі ж чехи — справжні майстри сучасного нахлисту, удосконалили власні навики за допомогою французької школи. Таким чином, їм вдалося скомбінувати усе найкраще і запропонувати Європі (Новий світ до євронімфінгу ставиться доволі скептично) французький німфовий метод. Результати перевищили усі сподівання, а ті, хто осягнув тонкощі цього способу, ніколи не повернеться додому без риби у фотоапараті.
Отже, спробуємо розібратися, що потрібно для того, щоб ловити форель, харіуса, головня, марену, підуству тощо (саме вони є VIP-клієнтами «французів») за допомогою модного на сьогодні способу.

нимфовый методЧАСТИНА І. СНАСТІ
Насамперед, слід усвідомити, що це задоволення не з дешевих і хоч-не-хоч, але солідних фінансових вливань таки потребує. Для французького методу підійдуть спеціальні «німфові» вудки третього-четвертого класу, із швидким ладом. Одразу ж зауважу, що «швидкість» таких вудок є дуже важливою, адже коли доведеться ловити у вітряну погоду на мікронімфи, ніяка інша снасть не врятує. За рахунок пружної будови, з’являється можливість «пробити» вітер і покласти практично невагомі німфочки туди, куди слід. Як уже говорилося вище, вудка має бути довгою. Якщо місцем вашої постійної риболовлі є невеликі річки, можна починати від 9-и футів, але не коротше! А взагалі, чим довша вудка — тим краще. Найоптимальнішою вважається довжина 10 футів і два дюйми, плюс-мінус кілька дюймів. При цьому, далеко не кожен виробник нахлистових прутів відходить від своїх класничних стандартів і виставляє на ринок вудку необхідної «французам» довжини. Правда, із розвитком інтернет-магазинів у покупців є можливість підібрати товар відповідно до потреб і можливостей гаманця.

нахлист французький методОдразу ж попереджаю, що купувати вудки в китайських інтернет-магазинах не варто! Хоч би що там про них не писали і як не розхвалювали. Не дивіться на ціну, скільки б ви не заплатили за вудку, матимете з нею клопоти. Де ж тоді їх купувати? Правильні вудки слід шукати на польських та чеських нахлистових сайтах, хоча, іноді й американці можуть потішити дуже навіть «французькими» Redington чи Echo. Для тих, хто не шкодує грошей, підійде продукція фірм Sage, Scott та Hardy, у яких є німфові серії, але ціна на такі вудки тримається на рівні 500-900 євро.

Із більш бюджетних, але нічим не гірших серій, можна пошукати продукцію чеської фірми Hends, яка почала виготовляти 10-футові вудки з додатковими вставками для збільшення довжини. Уже три роки я користуюся вудкою фірми Kola Salmon Czech Nymph. Як на мене, це ідеальна модель для французького методу, але сумніваюся, що зараз комусь вдасться знайти її на українську ринку — просто фірма ця російська…

Якщо з вудками ми більш-менш розібралися, час переходити до інших компонентів. Отже, котушка для французького методу повинна бути якісною і з добрими гальмами. Мабуть, читачі подумають, що в цьому реченні немає раціонального зерна, адже написане включає в собі і так зрозумілі речі. Воно то так, але роки практики змусили мене переконатися у цьому на власній шкірі. Торік у Польщі, на спецділянці ріки Дунаєць у мене відбулася тривала боротьба із великою струмковою фореллю. І неякісна котушка мене ледь не підвела — я ніяк не міг зафіксувати гальма і підтягнути рибину до себе. Якщо для карпатських річок із цим у мене ніколи не було проблем, то на річках, де трапляються трофеї такий фокус не пройде.

нахлистОднак, можуть бути і винятки. Цьогоріч, на широкій і потужній ріці Сава у Словенії я рибалив вудкою TFO Professional Series першого класу, довжиною 6 футів і 9 дюймів. Так вже склалося, що інших снастей у мене не було, як і не було котушки з французьким підліском. Його я зробив сам у готельному номері практично в кустарних умовах. Тут можна говорити як про абсурдність ідеї, так і про жахливе виконання, але тим не менше, снасть працювала. Правда, зважаючи на розмір тамтешньої риби, я всерйоз переживав за те, щоб не зламати делікатну вудку. І саме тому на хорошій котушці Cabelas я повністю відпустив гальма. Зважаючи на відсутність потужності вудки, яка миттєво скручувалася в бублика, у мене іншого вибору просто не залишалося. Єдиний шанс витягнути марен вагою у три кілограми був доволі прозаїчний — витримати її пориви і вимучити. Це займало хвилин п’ятнадцять, але стільки ж часу доводилося її приводити до тями. Уже після реанімації риба поверталася у свою стихію. Однак, знову ж так, словенська риболовля нічого спільного зі здоровим глуздом не мала в усіх смислах, тому повторяти мій авантюризм не рекомендую.

нимфовый методДля французького способу нахлистовий шнур практично не використовується, але на котушці він все ж має бути намотаним, зокрема і для балансу снасті. Окрім цього, шнур врятує під час боротьби з сильним суперником, адже сам французький підлісок не безкінечний. У кількох випадках саме шнур ставав рятівною соломинкою, що дозволяла витягнути трофейну рибу.

Одразу ж слід зробити ремарку і пояснити як скріпити шнур і підлісок. Справа в тому, що більшість виробників лінуються забезпечити шнури фабричними петельками. Звичайно, їх можна виконати і власноручно, але в цьому випадку, така петля не буде вічною — під тиском підліска шнур почне тріскати. Також не варто надіятися на фабричні нейлонові петлі, адже вони можуть банально злетіти зі шнура під тиском риби. У мене вже був сумний досвід — боротьба із крупною фореллю закінчилася тріскучим звуком: плямиста красуня зникла із німфою в роті і цілісіньким підліском, а він, до слова, дуже недешевий.

Зважаючи на всі ці нюанси, я використовую не дуже естетичний, але доволі ефективний спосіб кріплення двох складників. Отже, я складаю до купи шнур і підлісок сантиметрів на 10-15, після чого озброююся бабінотримачем з монтажною ниткою і починаю їх щедро обмотувати. Такий монтаж буде ще кращим, коли просочити його лаком для нахлистових мушок (якщо такого нема, можна позичити в дружини звичайний лак для нігтів). Таким чином цей монтаж є практично мертвий, роз’єднати його неможливо, і це перевірено на практиці. Звичайно, сам шнур треба закріпити із бекінгом — спеціальною грубою ниткою, що намотується на основу котушки. Тут вже не потрібно нічого вигадувати — підійде звичайний варіант «петля в петлю».

нахлист французький методНарешті, розглянемо сам французький підлісок, довжина якого сягає від 9 до 12 метрів. Цей підлісок конусного типу, але головна його перевага у тому, що він не має «пам’яті». Якщо ж «пам’ять» з’явиться, амнезію завжди можна провести за допомогою спеціального інструмента з шматочків шкіри, який так і зветься — вирівнювач підлісків. Якщо раніше, до кризи, придбати такі підліски можна було гривень за 90, то тепер їхня ціна тримається на рівні 350-400 гривень. На перший погляд, французький підлісок можна виготовити самому, у домашніх умовах. Але не все так просто. Навіть склавши до купи 4-5 повідків різних діаметрів і зв’язавши їх правильними вузлами, саме через ці вузли ви будете позбавлені сили ковзання підліска між кільцями вудки. Ясно, що з горем навпіл можна ловити і так, але ж нахлист не повинен нахлистперетворюватися на муки, від нього треба отримувати задоволення. Тому, хоч не хоч, але купити такий підлісок варто. Де саме це робити: на польських чи українських сайтах, вирішуйте самі. Єдине зважте, за доставку з Польщі доведеться трохи заплатити. Щодо виробників, то на мою думку, найкращими французькими підлісками є Camou від Hends.

Наступним необхідним елементом нахлитової снасті є індикатор. Знову ж таки, його можна зробити самому зі шматочка бекінга, розфарбувати у будь-які кольори і самому оснастити титановими мікроколечками. Я ж вважаю, що фабричні помаранчево-салатові індикатори від тієї ж чеської фірми Hends не мають конкурентів. За рахунок вдалого фарбування, такі індикатори добре видні і на світанку, і в сутінках, і під палючим сонцем, коли навіть поляризаційні окуляри не рятують від бліків на воді.

Про ключову роль індикатора поговоримо трохи згодом, а зараз звернемо увагу на завершальний компонент снасті — повідці. Французький метод передбачає використання двох німф, отже потрібно навчитися правильно в’язати вузли і створювати підвісні повідки. Щодо діаметру жилки, то тут усе залежить від умов. Якщо рибалите на великих ріках, де від вас ховаються крупні форелі, основний повідець від індикатора повинен бути не тоншим за 0,16 мм, відповідно, відвідний повідець можна ставити 0,14 мм. Якщо ж рибалите на менших ріках, де переважає середнього розміру харіус, основний повідець може бути і 0,12. Коли ж вода дуже чиста, а риба обережна, підійдуть повідці діаметром 0,10 та 0,08. Якщо правильно виставлений фрикціон котушки, з такими діаметрами навіть у бурхливій воді можна боротися із крупною рибою. Торік, на самому початку весни, я вдало позмагався із 40-сантиметровою фореллю у стрімкій карпатській річці попри те, що основний повідець у мене був 0,10.

Звичайно, діаметр повідців залежить і від німф, на які ви ловите. Якщо маєте намір «пробити» яму важкою німфою із 4-міліметровою вольфрамовою голівкою, потрібен міцний флюорокарбон, і навпаки, для мікронімф необхідні найделікатніші повідці. Щодо довжини повідків, то тут також усе залежить від умов. Для малих і мілких річок згодиться загальна довжина в районі метра (від титанового колечка на індикаторі до нижньої німфи). Хоча тут можуть бути і винятки. Наприклад, узимку навіть на невеликих річках доцільно продовжувати снасть на два-три метри. Справа в тому, що риба в той час не така активна, як о теплій порі року, а довша снасть трішки загальмовує рух німф по дну, відповідно у форелі чи харіуса є час роздивитися і подумати. Подекуди, така довга снасть стає вирішальним фактором улову риби узимку.

нимфовый методЧАСТИНА ІІ. ТЕХНІКА І ТАКТИКА
Якщо уся снасть вже скомпонована, прийшов час поговорити про сам французький метод і те, як його застосовувати на воді. Як і в спінінгу, у нахлисті не проходить варіант «кидай і тягни». Потрібно немало часу для того, щоб навчитися відчувати вудку. Це, у свою чергу, допоможе зробити правильну проводку і зловити рибу цілеспрямовано та очікувано.

Для того, щоб повноцінно відчути смак французького методу, необхідно мати сильну руку — ліву чи праву неважливо. Справа в тому, що у цій методиці вудка є продовженням руки, тому потрібно звикнути до того, аби під час проводки тримати її максимально витягнутою, причому не паралельно до води, а трішки вище. Зізнаюся, що коли я вперше зіткнувся з «французами», перспектива простояти півдня із витягнутою рукою мене не надто приваблювала, тому я віддавав перевагу методу довгої німфи, адже при цьому вудку можна тримати як завгодно. Уже потім я страшенно шкодував, що втратив добрих півтора роки на дурниці, замість того, щоб рухатися вперед тернистою нахлистовою стежкою.

Відразу скажу, що ловити з витягнутою рукою складно, особливо на початках. Уже потім організм призвичаїться до процесу, але все-одно, час від часу потрібно звертатися до перевірених медиків за порадами. У мене якось трапилася з рукою халепа, я просто не міг тримати вудку, через неприємний біль. Мені довелося згинати руку в лікті, а це погіршувало проводку. Почалася навіть паніка, я вже подумав, що ніколи не зможу нормально рибалити. Але лікарі, яких я знаю вже багато років і яким довіряю, поставили діагноз — запалення м’яза на руці. Таке трапляється і, в принципі, це не біда. Кілька ін’єкцій, кілька таблеток — і моя права рука знову почала міцно тримати вудку. Якщо ж ви вечори проводите у спортзалах, де тягаєте залізяччя, ці проблеми, швидше за все, вам не загрожують. Для того, щоб рука менше втомлювалася, потрібно використовувати легкі вудки низьких класів, а також чітко збалансовані котушки.

нахлистДля французького методу найкраще підійдуть швидкі і не дуже глибокі річки з каменистим дном. Грубо кажучи, для «франції» годиться будь-яка гірська ріка, але це не означає, що використовувати цей метод не можна на інших водоймах. Важливо знати рельєф дна, ймовірні перешкоди та видовий склад риби аби повноцінно ловити плотву, краснопірку, карася чи головня. Але якщо для гірських річок французький спосіб є абсолютно найефективнішим (за рідкісними винятками), то на річках рівнинних — це лише один з багатьох методів вудіння.

Де ж ловити «правильну» рибу нахлистом? Насамперед потрібно знайти перекати з приямками — це улюблені місця харіуса. Не варто ловити на продовгастих неглибоких ділянках гірських річок з одноманітною течією — у таких місцях, зазвичай, полюбляє триматися дрібна риба і грітися на сонці. Якщо говорити про вудіння на перекатах, то у таких місцях харіус тримається практично на всій площині. Єдине, залежно від пори року та погоди, риба може скупчуватися або на початку перекату, або ж на кінці. Те саме стосується і приямків чи ям. Доволі часто харіус може знаходитися саме на виході з ями. У будь-якому випадку, нахлист — це пошук.

З кожним роком, проведеним на ріці, на умовний диск D у голові нахлистовика відкладається певна інформація. Аналізуючи її, можна вже під час наступних виїздів полегшити собі роботу. Досвід допоможе правильно оцінити річку, знайти рибу, вибрати правильну мушку. Для нахлистовика-початківця було б добре записувати факти та деталі у спеціальний блокнот. Зрештою, цим не гребують і досвідчені мухарі. Наприклад, відомий закарпатський нахлистовик Іван Повхан результати кожної риболовлі записує у вже досить об’ємний фоліант. Там вказана річка, погода, температура, стан води, активність риби та робочі мухи; не бракує і різного роду ремарок. Кілька нахлистовиків ведуть блог, де описують про всі свої пригоди, додаючи до текстів фото чи відео. Це все робиться для того, аби не переповнювати мізки, залишаючи вільне місце для думок та аналізу інформації.

Дуже важливим, хоч і не визначальним, елементом німфового лову є мушки. Одразу наголошу — власні мушки, виготовлені вночі, під світлом настільної лампи, потайки від дружини та дітей. Для того, щоб повноцінно рибалити нахлистом потрібно доволі багато часу на підготовку до самого виїзду. Зважаючи на те, що день присвячений роботі, а вечір сім’ї, для нахлисту залишається хіба ніч. Куплені мушки ніколи не принесуть вам бажаного ефекту. Куплена мушка — це кіт в мішку. Ви не знаєте — чи якісні матеріали використовувалися під час в’язання, чи міцно і надійно затягнутий фінішний вузол тощо. Лише приманки власного виготовлення принесуть вам не лише рибу, але й задоволення та відчуття гордості за свою роботу. Не варто лякатися, що перші мушки нагадуватимуть «чупакабри». Всі через це пройшли, і нічого страшного тут нема. З кожним новим підходом до в’язання приманки виглядатимуть все більш реалістично та красивіше.

На відміну від попередніх років, коли українські нахлистовики відчували серйозний інформаційний голод, зараз ситуація виглядає зовсім не критично. У тому ж «ютубі» можна знайти немало роликів, де більш досвідчені мухарі показують і розказують про те, як і з чого зв’язати хорошу та уловисту приманку. Це зовсім не означає, що всі мухи уже зв’язані — навпаки, перевага нахлисту у тому, що він не терпить стереотипів. Перед вами повна свобода дій, тут можна експериментувати і втілювати в життя будь-які фантазії. Хочете — зробіть тіло мухи не коричневим, як зазвичай, а фіолетовим чи салатовим. Хто сказав, що вони не зацікавлять рибу?

Звісно, кожен досвідчений нахлистовик, оглядаючи коробку початківця відразу відбере зерно від полови. Він може сказати більш ухильно: «Треба пробувати», а може і рубанути просто в очі: «Це все під ніж». Прислухатися до таких порад потрібно, але не обов’язково сліпо їх наслідувати. Доволі кумедні випадки трапляються на ріці, коли нахлистовики спілкуються з адекватними місцевими, які хоч і забирають рибу, але ловлять її без сіток, динаміту та струму. Зазираючи у наші коробки вони частенько крутять носом і дають зрозуміти, що «на це» (мають на увазі саме німфи з вольфрамовими голівками) тут риба не ловиться. Ми, звісно ж, сміємося і не намагаємося переконати досвідчених рибацюг у зворотному.

нимфовый методОсновна ідея, яку слід вкласти у німфу для французького способу — це силуетність. Абсолютно невірною є думка про те, що риба краще реагує на об’ємні приманки, які нагадують їй більший шматок м’яса. Звичайно, є певні винятки і певні мухи для конкретного часу, але в основній масі гірська риба віддає перевагу німфам із максимально тонким тілом. Що до забарвлення, то найбільше нашим форелям та харіусам подобаються німфи чорного кольору з червоним вкрапленням, коричневі, насичено-зелені. Періодами мешканці швидких річок дуже шанують мушки з яскраво-помаранчевими чи яскраво-рожевими тораксами (так зветься «грудка» німфи). Взагалі, колористика нахлистових приманок — річ дискусійна. І питання про уміння риби розрізняти кольори цьому дуже навіть сприяє. До того ж, з кожним роком смакові вподобання риби змінюються, тому зациклюватися на якісь одній тональності і відкидати інші не годиться. У цьому знову ж таки полягає естетика нахлисту.

Щоправда, є певні константи. Наприклад, коли вода брудна, найкраще працюватимуть мушки з чорного тіла, яскраво-чорного (є й таке) торакса та зі срібним вольфрамом в якості голівки. Для літньої пори найкраще себе проявлять невеликі і дуже тонкі коричневі мушки із голівками мідного кольору. Та ж мідь дуже добре працює восени і на початку зими. Хоча, сперечатися про переваги і недоліки кольорів вольфрамових голівок можна годинами — тут у кожного свої критерії.

Разом з німфами ключову роль в загальному результаті дасть проводка. Саме від неї залежить те, чи вдасться вам упіймати рибу. Маючи навіть найкращі мушки ви не зловите рибу, якщо не усвідомите тонкощі їхнього проведення. З першого разу, звичайно, второпати що до чого не вийде, адже лише з досвідом можна визначити який діаметр голівки підійде під конкретну течію і яку довжину повідців потрібно використовувати. Важливо провести німфу максимально близько до дна, до того ж не зачепитися за камені чи інші перепони. Усе це прийде з часом, після наполегливих тренувань та аналізу.

Ще одним суттєвим фактором успіху є маскування. Хоча і тут без дискусій не обійтися. Справа в тому, що французький спосіб нерідко нагадує метод короткої німфи, коли рибу ловлять практично під ногами, відповідно, особливо і не сховаєшся. Однак вже досвідчене око нахлистовика побачить, до якого перекату чи каменя потрібно підповзати, а де можна просто стати і завмерти. Якщо ми говоримо про спорт, то на змаганнях переважно ловлять зігнувшись чи присівши. Уже згаданий закарпатець Іван Повхан взагалі від початку до кінця ловить на колінах — у цьому йому нема рівних.

нахлист французький методПІДСУМКИ
У цій статті я спробував викласти свої погляди на німфове вудіння французьким методом на карпатських річках. Попри те, що вже п’ять років я намагаюся осягнути це мистецтво, у мене залишаться ще безліч питань та нерозгаданих квестів. Мені дуже цікаво рибалити у складних умовах, найбільше тоді, коли брудна вода і умови для нахлисту не прийнятні. Але в таких ситуаціях росте рівень та майстерність, особливо коли вдається розгадати задуми риби, знайти її і переконати скуштувати свіжу мушку.

Подпишись на новости