На главную » Все статьи » МУХА МОЖЕ ВСЕ: ЗИМОВІ ПРИГОДИ НА КАНАЛІ

МУХА МОЖЕ ВСЕ: ЗИМОВІ ПРИГОДИ НА КАНАЛІ


на стримерНещодавно світ облетіли фотографії з Парижа, де місцева влада вирішила почистити канал Сен-Мартен. Окрім унітазів, зламаних велосипедів та пробитих шин, з дна каналу було виловлено ще й велику кількість рибин, які стали б трофеєм для будь якого рибалки. Сомів, окунів, лящів і навіть форель акуратно переносили до прочищених ділянок під вражені вигуки парижан, які, вочевидь, і не здогадувалися про те, що в цій «канаві» може жити така риба. Коли я вперше їхав на канал у Бурштині, що на Франківщині, то теж гадки не мав, що там живе і як його ловити…


на стример судакЗима для багатьох нахлистовиків це період насамперед домашній. Підготовка до нового сезону триває по-різному. Хтось поповнює запаси мушок, хтось досліджує сучасну літературу чи проводить аналіз минулих виїздів, хтось просто мріє про те, куди б поїхати у новому році. Для мене зима ніколи не була перешкодою у плані практичної риболовлі. Головне, щоб не не тріщав мороз. Карпатська риба все-одно ловиться, лишень треба підібрати кілька ключиків — проводка, місце, мушка тощо. Але цього року душа хотіла якихось нових вражень та емоцій. Тому, коли мені запропонували поїхати на канал в Бурштині, я погодився.

МІСЦЕ ПІД СОНЦЕМ
Дорогою до водойми мені пояснили: біля водосховища, що забезпечує ресурсом Бурштинську ТЕС є відвідний канал, вода у якому тепла навіть узимку. Саме тому у грудні та січні сюди з’їжджаються чи не усі рибалки з Львівщини та Франківщини, які воліють бачити відкриту воду, а не ходити по льоду. Рибний набір там непоганий: судак, окунь, канальний сом, плотва, краснопірка, карась, лящ, короп, тощо. Єдине, нема щуки, але спінінгістів це не відлякує — хто ж відмовиться від пошуків судака?

на стримерКанал завдовжки у кілька кілометрів, має метрів 50 у ширину і зо три метри глибини. А ще у ньому є постійна течія, що може регулюватися залежно від того, чи «пустять теплу воду». Саме цей фактор, як згодом виявилося, став вирішальним під час наступних поїздок на Бурштин. За розмовами про нову для мене водойму минуло півтори години. Автівка звернула з траси на ґрунтову дорогу, і ми вже їхали уздовж водойми. Людей і справді було багато. Практично усі місця «помічені» — тут машина, тут мангал, тут десять фідерів. Виявляється, що чимало рибалок-заготівельників буквально днюють і ночують на березі, пакуючи абсолютно усю зловлену рибу до відер чи садків. Колись їх начебто ганяла місцева рибоохорона, але за «десятку» можна було домовитися. Тепер вже й ганяти нікому, тому трапляються випадки відвертого браконьєрства.

на стример судакКоли ми зупинилися і вийшли з машини, спершу я вирішив пройтися і роздивитися що до чого. Підійшов до чоловіка, який розвалився в кріслі і ліниво дивився на дзвіночки, що бовталися під вітром на кінчиках вудилищ. Одразу стало ясно, що спілкуватися з «чужаками» рибалка не хоче. Буркнув щось типу «слабенько» і показав на велике відро з-під фарби, де боролися за краплину кисню десятків зо два карасів. Оглянувши береги дійшов до висновку, що смітити тут люблять більше, аніж прибирати — порожні банки та пляшки і купи промислового сміття ну ніяк не манили до себе. Людям же, які сиділи між цим безладом, схоже було байдуже, головне, що є місце де закинути купу фідерів. Безцеремонність та нахабство таких заготівельників вразило мені ще тоді. Про якусь порядність чи доброзичливість там, схоже, не йдеться. Фактично, для того, щоб я розмістився з усього лише однією нахлистовою вудкою, довелося чимало походити. Власне, риба як об’єкт харчування мене не цікавить — усе зловлене відразу відпускаю додому. Хотілося всього лише отримати трохи нового досвіду.

ОСОБЛИВОСТІ БУРШТИНСЬКОГО КАНАЛУ
Юра і Ганна, які є до­свідченими нахлистовиками, вирішили ловити спінінгом на силікон, я ж не бачив причин відмовлятися від своїх мух. Тим паче, Юра переконував, що на довгу німфу тут таки має ловитися хоча б той же окунь. Мене манив судак, але я розумів, що дістати його нахлистом майже нереально. По-перше, я ще взагалі ніколи не ловив судака, тож поняття не маю що йому подобається, а що ні, а по-друге, він, судячи з усього, сидить на ямах, до яких мені стрімера не докинути.

на стример судакДзінь-дзінь-дзінь… Бух! Дзінь-дзінь-дзінь… Бух! Може тутешня риба і звикла до цих звуків сигналізаторів та годівниць, що з тріском падають у воду, а от мене вони дратували. Там і сям щохвилини дзеленькало і хлюпало. З іншого боку це говорило про те, що риба доволі активна. І справді, чого б їй не бути активною посеред грудня?
Нас було троє, а місця мало. Довелося тіснитися біля якогось залізяччя, що іржаво визирало з води. Поки Юра і Ганна збирали спінінги, я розклав свою карпатську німфову вудку і приладнав до неї котушку зі спеціалізованим шнуром, до якого додав пластиковий індикатор. Побачивши воду, вирішив, що ловитиму методом довгої німфи, змінивши чіткий контроль мух на дед-дріфт. Логічно, що однією з німф стала імітація хробака. На підвісну поставив червоно-чорно-фіолетового «світлофора» — останню розробку, що непогано показала себе по осінньому харіусу.

на стример судакДля початку треба було призвичаїтися до течії, а ще зрозуміти, яка на каналі глибина і що «живе» на дні. Хвилин за 20 стало ясно, що дно доволі чисте, глибина пристойна, а течія одноманітна. От і перший окунець — дрібний, але приємний. Вхопив світлофора і витріщається на мене. Ледь не одразу ж Ганна ловить 40-сантиметрового судачка на їстівного фіолетового «сатурна». Я ж впираюся в мухи і невдовзі додаю ще одного окуня. Моя сусідка відповідає своїм окунцем. Це був її єдиний окунь — за ним на силіконові приманки вона витягнула 10 судаків. Я ж зрозумів, як і на що треба ловити окуня. Один за другим вони хапали світлофора, зрідка куштуючи інші німфи.
Перші судаки пішли і в Юри — також на силікон. А у мене, після чергової проводки і удару, на німфу спокусився не окунь, а дрібний судачок. Виявляється, він теж любить нахлистові німфи! Відпустивши дрібноту, я почав обловлювати дальню територію, щораз ставлячи важчі мухи. Усе ж, зачепити дно мені не вдалося, але риба продовжувала ловитися. Коли кількість окунів дійшла до 24-ьох, я вирішив міняти стратегію.

СУДАК? ТАК!
Ну дуже вже хотілося спіймати більшого судака. Пішов до машини, розклав стрімерну вудку і позичив в Юри коробку з приманками — чомусь власні стрімери залишив удома. Око впало на маленького вулі-багера із кислотним салатовим хвостом, зеленим тілом і симпатичною білою обмоткою із, очевидно, страусячого пера.
на стример судакСтрімерного досвіду у мене не багато, тим паче, якщо ми говоримо про судака, якого я ніколи не ловив. Але коли Юра витягнув свою останню рибу, я помітив, що його силікон зеленого кольору. Саме тому вибір упав на стрімера у зелених тонах. Уже починало темніти, а я намагався зрозуміти, як можна опустити стрімера на дно при такій течії. Хоча до плаваючого шнура я ще вдома приладнав тонучий полілідер, вирішити проблему не вдавалося. Залишався єдиний варіант — кидати стрімер вниз по течії і проводити його попід берег. Це стало можливим після того, як наші сусіди спакували свої незліченні «донки» і поїхали геть. Яким же було моє здивування, коли після другої чи третьої проводки шнур зупинився різким ривком. Є! Активному опору риби протистояло моє натхнення і розуміння того, що я упіймав судака на стрімера! Емоції били фонтаном, адже для мене особисто — це значне досягнення.

З кожною хвилиною на канал опускалися сутінки, а єдиним джерелом світла став місяць та зірки. Та ніхто і не думав вилазити на берег: судак підійшов до берега і хапав усе, що плило перед його носом — тобто мого стрімера. Три поспіль судаки і один окунь, пауза, іще два судаки, пауза, іще один судак і нарешті обрив уловистої приманки… Зрештою, того і так було досить. У повній темряві ми вийшли до машини і почали збиратися. Хто б міг подумати, що канал зустріне нас такими дивами?

НОВІ ГОРИЗОНТИ
2015 рік став багато в чому новаторським. Саме цього року я відкрив для себе нахлистову щуку, трофейну марену і підуству, познайомився з панонською плотвою. Завжди можна половити і в Карпатах, але як виявилося, буквально під носом є ще чимало місць, де можна повправлятися з мухами і упіймати щось нове — судака, окуня, карася чи навіть підлящика. У нахлисту завжди знайдеться щось таке, що здивує і потішить. Тим то він і цікавий. Виключно заради цікавості я продовжив їздити на канал протягом грудня та січня.

на стример судакПісля першого виїзду я дійшов до висновку, що більшість представників водойми можна і потрібно ловити на мухи. Звичайно, багато в чому нахлист поступатиметься спінінгу чи фідеру, але якщо не ставити собі за мету натовкти відро риби, а просто провести цікаво час і розширити свої знання, то це місце просто ідеальне. Так само воно допоможе у розвитку тим, хто хоче пристосуватися до німфового методу чи перевірити в роботі власні стрімери. До того ж, як виявилося, на каналі можна ловити не лише зі шнуром, тобто методом короткої чи довгої німфи, але й французьким підліском.
У свій перший виїзд на канал, не маючи ніякої підготовки і використовуючи звичайні карпатські снасті та мушки, мені вдалося упіймати 25 окунів та 8 судаків. Тому вже через тиждень я їхав на Франківщину із бажанням не погіршити цей результат.

на стример судакЦього разу нас було четверо — до Ганни та Юри додався ще один Юра. Наше минуле місце було зайняте, тож поки з’явилася нагода, ми окупували сусідню територію, трохи нижче по течії. Обидва Юри відправилися в різні боки досліджувати нові місця, ми з Ганною залишилися. На німфу одразу ж узяв окунь, потім ще кілька. Але доволі регулярно я відчував неокуневі доторки до мушок і зрештою таки витягнув хулігана на берег. Ним виявився невеликий підлящик, який дуже мене потішив. Не розміром, звісно, а самим фактом. Ще кілька мені зійшло — очевидно, німфи були для них трохи завеликі. Мабуть, пішла і ціла зграя, бо проводки перетворилися на порожнє полоскання водяного простору. Цікаву думку висловив відомий нахлистовик Роман Мозер в одній зі своїх статей. Він вважає, що мухарі, на відміну від фідеристів, не знають кількох важливих нюансів, зокрема про те, що біла риба має спеціальні залози страху. Секрет, що виділяється з цих залоз може за секунду розігнати стайку риб подалі від «лігва жахіть». Як правило, риба користується цим секретом або коли сходить з гачка, або коли її відпускають у місце, де вона була спіймана.

на стример судакГЛАМУРНІ СТРІМЕРИ
Мабуть, підлящик таки щось порснув у воду, бо клювання раптово припинилися. Вирішую покидати стрімера і одразу ж ловлю окунця — він узяв на перевірену приманку: помаранчево-чорного вулі-багера. Раніше я ловив на нього матросиків на лісових озерах. Але після нього знову тиша. Переміщаюся ближче до Ганни і там попри берег ловлю двох карасів, кілька окунів і маю схід чогось куди цікавішого. Це щось вхопило німфу і реактивно змилося в глибині — я навіть не встиг підняти вудку. По враженнях — щось схоже на коропа або більшого підлящика.

Зрештою, зловивши ще кілька окунців, вирішую скласти німфу і переключитися на стрімер. Посунувши Ганну з її місця, буквально вже на другому закиді на тамдемного стрімера у стилі карпатського «мила-дурдила» мені хапає маленький судачок. Досить довго довелося чекати на інших судаків. Але зрештою, виловлюю другого, який узяв на таке ж «мило-дурдило», але вже в одиничному екземплярі. Цей був куди більшим, в районі 35-и сантиметрів. Проводка, як і минулого разу, доволі швидка, майже без пауз.
Специфіка течії вимагає від стрімериста певних моментів. Бажано закинути якомога далі, після чого треба чекати секунд 30, поки приманка повністю ляже на дно. Тоді вже можна починати проводку. Добре, що дно там більш-менш чисте, принаймні я відірвав лише одного стрімера, та й того, під берегом.

на стример судакКоли стемніло, в очікуванні підходу судаків під берег, я зайняв минулотижневу точку. Але зараз ловити там не вдавалося, бо позаду височів чийсь фідер, який неодмінно постраждав би від шнура з важким стрімером. Я вже переключився на приманки з важкими вольфрамовими головами, щоб буквально борознити дно. Довелося робити перпендикулярні закиди і тягнути стрімера до себе, щоб не заважати іншим рибалкам. У час повної темряви мені вдалося упіймати ще двох судаків того ж розміру — 35 сантиметрів. Їх зацікавив важкий чорно-зелений вулі-багер.

І все ж я розумів, що мої стрімери потребують тюнінгу, зокрема в кольоровій гаммі. Зважаючи на те, що Ганна успішно ловила судаків на силікон фіолетового кольору, уже наступного дня я серйозно зайнявся в’язанням канальних стрімерів спеціально під судака. Так були створені приманки в рожево-фіолетових тонах і максимально підвантажені не лише найбільшими вольфрамовими голівками, але й вольфрамовим дротом… Звісно, додалося і спеціалізованих німф, для яких був виділений окремий флайбокс.

на стример судакПОНТОНИ
Але канал виявився не таким простим, як здавалося на перший погляд. Коли прибережне сміття накрили кучугури снігу, а температура упала до -12 градусів, риба ловитися принципово перестала. Цікаво, що рибалок на березі не поменшало — вони й надалі сиділи в своїх кріслах, біля великих вогнищ і ліниво витріщалися на свої незліченні спінінги. У пошуках активної риби ми змінили кілька місць, однак дійшли до висновку — якщо пасивний навіть окунь, то на каналі з вудкою робити нічого. Без риби ми, щоправда, ніколи не залишалися, але два окунці на мізинець і три аналогічні карасики навряд чи можуть вважатися гідною компенсацією за довгу дорогу і відморожений ніс…

Наприкінці січня стало тепліше. Температура піднімалася до +10, тож рибалити на каналі можна було у комфортних умовах. Щоправда, треба було знайти порожнє від фідерів місце і абстрагуватися від неадекватних рибалок, які галасували поруч. Одне з таких місць ми знайшли біля «виходу у море» — так місцеві називають точку з’єднання каналу та водосховища. Два залізні понтони, які вочевидь використовуються для кріплення різного роду плавзасобів, можуть бути непоганим плацдармом для спінінгістів чи нахлистовиків. Відразу за понтонами розпочинається глибина, отже тут хороше місце для німфового вудіння, а ще є хороша точка для стрімерів — позаду немає дерев, тож можна розвернути шнур. Єдине, варто зважати на перехожих рибалок, аби не поцілити їм в голову реактивним стрімером.

на стример судакЗазвичай, рибалити ми розпочинали з німф. За допомогою традиційного карпатського методу з французьким підліском, виловлювали карасів, окунів, йоржів та пліток. Траплялося, що й судаки доволі активно хапали крупні німфи. Однак, уся зловлена риба була не великою. Крупніших судаків ми ловити саме на стрімери.
Якось на понтоні ми опинилися утрьох. Ліворуч стояв Сашко, праворуч Сергій, мені ж дісталася центральна позиція. Звісно, закиди навіть не наближалися до ідеальних, адже треба було так примудритися покласти шнур, щоб не зачепити сусіда і провести стрімер не зачепивши двох інших. На воді шнури пересікалися і створювали найрізноманітніші геометричні фігури, але головної мети таки було досягнуто: жодного разу ми не заплутали свої снасті. При цьому активно ловився і судак. Щоправда, не в усіх. Не знаю, як можна пояснити ситуацію, коли він ловиться праворуч і ліворуч, а по центру навіть не думає хапати стрімера. У Сашка снасть компонувалася просто — до шнура кріпився звичайний монофільний лідер з повідцем для стрімера із вольфрамовою голівкою. У Сергія стрімер був легший, з латунною голівкою, але топити його допомагав тонучий підлісок. У мене ж снасть була найважча: тонучий підлісок та вольфрамовий стрімер. Очевидно, судак тримався трохи вище дна, тому реагував на стрімери моїх сусідів, натомість мої приманки непомітно дряпали дно. До цього висновку я прийшов вже в автівці, дорогою додому, а на понтоні ніяк не міг зрозумів, чому риба мене ігнорує.

ОСТАННЯ КРАПЛЯ
На початку березня ситуація на каналі кардинально не змінилася, хіба що трохи активніше почала ловитися плотва та карась. Мій останній виїзд на канал припав на похмуру погоду, однак без вітру, що додавало оптимізму. Почати вирішили з понтонів, але отримали серйозну конкуренцію від подружжя з фідерами, які не знайшли кращого місця для того, щоб розкинути свої снасті. Упіймавши кілька окунців, карасів та непоганого судака, який вхопив крупну форелеву німфу, ми вирішили змінити дислокацію і спробувати пошукати місцину біля старих іржавих труб, вище за течією.

на стример судакЗалишивши авто біля дороги, наша компанія пройшла з добрий кілометр, поки не побачила, як з одного місця збирається група заготівельників. Ми швидко розташувалися біля кущів і почали проводити німфи. Сашко одразу ж упіймав кількох карасів. Мені ж ловилися окуні, причому стало ясно, що на цьому місці їх доволі багато. Поклавши німфову вудку, я взяв стрімерну і прив’язав дві приманки — невеликого вулі-багера у сіро-фіолетових тонах, а також тонкого помаранчевого стрімера з червоними та зеленими вкрапленнями. Вже з першої проводки окуні почали хапати саме підвісного оранжевого стрімера. А невдовзі на цю ж приманку спокусився і судак. Але зловивши ще кількох матросиків, зграйка кудись утекла. Її пошуки зайняли добру годину, аж поки ми не перемістилися до найпершого мого місця на каналі.

На Бурштин опускалися сутінки — іде­альний час для судака, який мав би підійти ближче до берега у пошуках поживної вечері. Але він не підійшов. Не реагували на стрімерів і окунці, які чомусь активно продовжували ловитися на німфи. Коли їхня кількість перевалила за чверть сотні, інтерес упав.
Коли ми поверталися додому, я для себе вирішив, що мій наступний виїзд на канал буде дуже не скоро. Справа тут не в рибі, а в загальній атмосфері, абстрагуватися від якої так і не вдалося. Останнім ударом для мене стали двоє дітей — хлопчик і дівчинка, які за допомогою примітивного екрану набили доволі великий супермаркетівський пакет дрібною плотвою, окунцем та підлящиком. Очевидно, вони брали приклад з старших «рибалок», які за допомогою такого ж методу не гребували усім, що заплутувалося у сітці.

на стример судакНасправді, я не можу зрозуміти одного. Чому керівництво каналу спільно з рибохороною не зроблять з цього місця адекватну рибальську територію? Якщо кожен рибалка (а за день їх на каналі є кілька сотень) заплатить на умовному вході бодай 20 гривень за день, можна буде оплатити не лише послуги групи охорони, але й клінінгову компанію, яка змогла б привести береги до ладу. Якби ввести обмеження на кількість фідерів (по 3 чи навіть 5 на людину), а також на допустимі норми вилову риби, канал мав би насправді цікавий вигляд. Нехай, не такий, як у Парижі, але все-одно. Наразі ж Бурштинський канал є пошарпаним, знищеним і забрудненим. Зрештою, точно таким, як і свідомість нашої ненаситної рибальської братії…

Подпишись на новости