На главную » Все статьи » ФОРЕЛЬ, ХАРІУС, КАРПАТИ

ФОРЕЛЬ, ХАРІУС, КАРПАТИ

форель харіус карпаты…До найкрасивішого місця на планеті залишалося кілька десятків метрів. Бадьоро крокуючи, перекручував у думках самого себе кількарічної давнини. Чохол з різноманітними вудками для коропової та карасевої рибалки, величезна сумка з поплавками, грузилами, гачками, дзвіночками та іншими дрібничками, а ще коробки з хробаками, опаришами, напіввідкриті бляшанки консервованої кукурудзи, мастирка, яка неодмінно розлізеться в кишені, нарешті, розкладний стілець… Далі у пам’яті виникали платні ставки та кілька кілограмів риби. Який же я був радий, коли усвідомив, що остаточно позбувся всього цього! Вже не хотілося комфортної рибалки. Душа вимагала екстріму, спорту, справжньої боротьби людини і природи. І тепер у мене невеликий тубус, який оберігає скарб; на плечах рюкзак з забродами, фотоапаратом та легким пайком. Усе інше спокійно вміщається в спеціальній нахлистовій камізельці. Прийшов!

Що мене чекає цього разу? Кілька тижнів тому, на цьому ж місці, в районі впадіння в ріку бурхливого гірського потоку пощастило упіймати кілька форелей середнього розміру, а також чимало єльців, подустів та іншої «білої» риби. Тоді, правда, вода була геть каламутна, ловити можна було лише під самим берегом на німфи з золотою головкою і червоним тілом.

КУДИ ІТИ І ЩО РОБИТИ?
Цього разу водичка прозора — видно кожен камінчик на дні. Дивлюся на годинник — сьома ранку. Швидко складаю свою улюблену вудку — американку TFO делікатного третього класу. Для Карпат — те що треба. Ловити вирішую на свої фаворитні мухи — так звані закарпатські німфи. Ось уже кам’янистий берег залишився за спиною, попереду тільки дика стихія і два дні неймовірного відпочинку. Для маскування нагинаюся, щоб максимально сховатися від риби. Витягаю трохи шнура і методом короткої німфи роблю кілька проводок. Проходить хвилина, друга, третя — результату нема. Невже вся риба зализує рани? Пригадую, що вчора на цьому ж місці гарно відпочили мої друзі-нахлистовики: у них добре ловився харіус.

Змінюю місце, підходжу до великої ями. Здоровенна рибина блиснула на сонці срібним боком і сховалася від моїх очей. Голавль гуляє! Якщо вже не судилося половити харіуса на німфи, чому б не спробувати виманити клена на жука? Йду трохи вище і бачу відповідне місце — під протилежним берегом до води схилилися дерева. Близько не підійдеш, тож випускаю майже увесь шнур і починаю розкручувати його над головою. Над прийомом «подвійна тяга» ще треба чимало попрацювати, але все ж шнур смачно кладе жука точно під гілки. Відразу ж удар, підсічка — і промах. Знаю, що під час ловлі голавля треба рахувати до чотирьох, але нерви не витримують. Після третього закидання нарешті відчуваю, що риба сіла на гачок. Для початку непогано, хоч хотілося чогось більшого. Клен швидко повернувся у воду, а подальші пропозиції жука були безрезультатними — набридала верховодка, яка миттєво атакувала приманку, щойно вона опускалася на воду. До всього іншого, сонце вже повністю обсмалило мої руки — треба було ховатися.

форель харіус карпатыРУКИ В БРЮКИ
Короткий відпочинок, і вирішую йти на потік — там холодніше і точно має бути форель. Спека все ж не відступає, але з цим проблем нема — опускаюся і п’ю воду просто з ріки. Вона крижана, чудово освіжає думки і додає сил. Піднімаюся угору, крізь дебрі продираюся до річки. Не сумніваюся, що форелі тут вдосталь. Так і є — перша проводка, і струмкова красуня вже вистрибує на кілька сантиметрів з води. Риба хоч і невелика, але феноменально опирається. Кілька секунд, і вона вже вільна — зникає у прозорій воді.

Який відсоток людей з першого погляду повірить, що у такому потічку з глибиною «жабі по коліна» може жити така риба? Але вона тут є, і вже за мить трохи більша форель починає гнути мою вудку. З гачка знімаю просто у воді, руками до риби не торкаюся. Відпускання риби — це окрема історія. Я ніби опиняюся на місці героя комп’ютерної гри, який після чергового подвигу отримує кілька балів у графу «енергія». Як тільки форель тікає, по моїх жилах розпливається вогонь задоволення — це найбільший кайф рибалки.

форель харіус карпатыЧЕРВОНОКНИЖНИК
Спускаюся вниз — пструг (місцева назва форелі) сидить майже у кожній ямі. Загалом я на потоці провів дві години, зловив десять рибин. Ясна річ, чимало часу довелося витратити на відчіпляння мух від каменюк та гілок дерев. Непросто і рухатися — каміння слизьке і підступне, упасти і підвернути ногу — раз плюнути. Але такі дрібниці не погіршують настрій — особливо тепер, коли перед очима відкрилася чудесна картина — глибоке плесо і повалені дерева, які згодяться за камуфляж. На німфу тут не половиш — тож відкриваю флай-бокс з сухими мухами і дістаю Royal Coachman. Єдиний доступний спосіб ловлі — так званий апстрім, тобто муху треба закинути уверх по течії і швидко збирати шнур, щомиті очікуючи на вихід риби.

Закидати важко, але з горем навпіл мені вдається покласти муху на поверхню води. Миттєво з дна вилетіла блискуча стріла і тут же зникла. Але безкарно поскубати Royal Coachman їй не вдалося — метр за метром шнур звивався змійкою між пальцями. Нарешті переді мною опинився винуватець. Дивно, але ним виявився красень-харіус. Мабуть, це випадковість, бо у цій ріці харіуса вдавалося виловити украй рідко. А ще цей пир (так називають цю рибу у Карпатах) відрізнявся від свого родича з більшої ріки насиченими чорними плямами по боках яскраво-білого тіла. Харіус занесений до Червоної книги, про його промисловий вилов не може бути і мови, хоч місцевих мешканців, за незначними винятками, це, на жаль, анітрохи не бентежить. Пир поплив геть, а в горах почало темніти. От-от мало початися…

форель харіус карпатыБАНКЕТ ХАРІУСІВ
Якась невидима сила потягнула мене туди ж, де починався рибальський день. Сонце вже почало торкатися вершечків тутешніх гір. Я подивився на ріку і ледь не упав з каменюки на якій стояв — буквально у кількох метрах від мене з води вистрибнув харіус, за ним другий, третій — їх було багато! Тремтячими руками я знову склав в одне ціле чотири частини свого прута, а до повідка прив’язав вже того ж Coachman. Ступив крок у воду, закинув шнур, і муха зникла. Плавний рух рукою вгору і усе тіло тремтить — є, причому, те що ухопило муху відразу увійде до розряду трофеїв. Увійде, якщо опиниться на березі. Але після кількасекундної боротьби риба сходить і вириває з грудей звук розпачу.

Беру себе в руки, повторний закид, секунда очікування — і муха щезає в буруні. Знову крупняк! Тільки б не зійшов! Неймовірно, але харіус знову примудрився позбутися гачка. Тут вже не до розпачу — уголос висловлюю рибі усе, що про неї думаю. Тут же про це шкодую, бо помічаю, що на березі не один. Поруч відпочиває сім’я. Стає соромно за виплеск некультурних емоцій. До мене підійшов чоловік — голова цієї родини і почав приглядатися до снасті і рухів. Знову вихід риби, підсічка, і цього разу дотягую пирика до каменюк. Він не такий великий, як попередні — воно й не дивно, бо найбільша риба завжди зривається. Чоловік уперше в житті подивився на харіуса, попросив показати йому мушку і мрійливо сказав: «Таке можна побачити хіба на каналі Discovery».

Риба провела на повітрі трохи більше, аніж звичайно, хотілося її сфотографувати. Після цього я акуратно поклав пирика у воду, але він практично не рухався. Стало страшно — невже не виживе? Швидко переніс його до сильнішої течії і підтримував його, аж поки він сам не вирвався на волю. Ф-у-у-х. Більше харіусів на поверхню не витягав, за винятком третього крупняка. Правда, закадрувати його як слід не вдалося — він дригнувся і змазав фото. Але життя червонокнижного екземпляра коштує дорожче ніж черговий знімок на пам’ять. Нічого, пам’ять від цього не постраждає. У ній залишаться шість м’язистих харіусів, виловлених у цей дивний вечір. Решту вирішую залишити на наступний день…

форель харіус карпатыВОРОГИ СОНЦЯ
У цю ніч практично не спалося. Кожна виловлена риба випливала з виру пам’яті. З нетерпінням чекаю ранку. Нарешті, 4:30 і сигнал будильника. 10 хвилин, і перед моїми очима відкривається знайома картина — поки не вийшло сонце, харіус танцює. Витягаю з коробочки Goddard Caddis, досить крупний, зв’язаний на гачку №14. Ввечері ловив на менші імітації, але зараз темніше, а зір не може вловити кожен рух дрібної мушки. Але тут і орлом бути не обов’язково. Не побачити як риба вистрибує і влучно хапає муху просто неможливо! Не обтяжую себе і рибу фотографіями — відчуваю, що така трапеза довго не протриває, тому, швидко відпустивши рибу, закидаю в інше місце.

Часто змінюю муху — після контакту з харіусовими губами вона стає неапетитна. Пир ловиться на усе, що я пропоную — і реальні імітації, і фантазійні. Тих, що я дотягнув до себе і власноручно відпустив було немало, але велика кількість риби сходила і сама. Цікаво, що на інших річках у моїх товаришів такий колапс теж спостерігався. Кожен висловлював свої міркування і причини: розмір гачка, жорсткість матеріалів, з яких зв’язана муха, неправильне положення вудки під час підсічки. Думаю, якоїсь однієї причини не було — риба сходила через весь комплекс обставин.

форель харіус карпатыПЕРЕТЯГУВАННЯ КАНАТУ
Тільки-но сонце визирнуло з-за гори, харіус зник, ніби й не було його тут ніколи. Оскільки він більше не виходив на суху муху, довелося змінити оснастку на німфи. Результату все-одно не було. Змінюю місце і йду до великих каменів, перед впадінням гірського потоку. Сідаю на камінь і закидаю німфи вверх по течії. Тут досить глибоко — трохи більше метра. Проводки виконую радше по інерції — вже не вірю, що можна щось зловити. Але тут зненацька конектор зупиняється, і шнур натягується в струну. Огого! Це щось серйозне, причому витягнути його з швидкої течії дуже непросто.

Майже півхвилини людина і природа гралися у «перетягування канату». Нарешті риба почала здавати позиції і дозволила дотягти її до берега. Форель, неймовірно красива риба. Ще трохи, і я вже можу підняти її над водою. Під вагою пструга не витримує тонкий повідок — він тріскає, і риба падає у воду. Катастрофа! Але від несподіванки вона не встигає дременути і опиняється на камінні. Миттєве фото і все найстрашніше закінчилося — 30-сантиметрова форель злилася з камінням на дні. Оце так фінал рибалки!

Після цього складаю вудку в чохол і ховаю в тубус. Треба знати міру — вражень і так вистачить на кілька тижнів. Часу вже мало залишилося — прощаюся з зеленими горами, свіжим повітрям, шумною рікою і бурхливими потічками. Прощаюся з місцевими водяними красунями — харіусом і фореллю. Зовсім скоро ми зустрінемося знову…

Подпишись на новости