На главную » Все статьи » ПРОТОКИ ДНЕПРА НА ГРАНИЦЕ С БЕЛОРУССИЕЙ. ВОБЛЕРЫ ИЛИ ДЖЕРКИ

ПРОТОКИ ДНЕПРА НА ГРАНИЦЕ С БЕЛОРУССИЕЙ. ВОБЛЕРЫ ИЛИ ДЖЕРКИ

ВОБЛЕРЫ ИЛИ ДЖЕРКИ. ПРОТОКИ ДНЕПРА НА ГРАНИЦЕ С БЕЛОРУССИЕЙ

Версия статьи на украинском языке ЗДЕСЬ
С этими красивейшими местами я познакомился благодаря своему напарнику по рыбалкам Глебу, живущему в Чернигове, — почти нетронутое людьми густое переплетение днепровских проток недалеко от Беларуси — в некоторых местах государственная граница проходит по руслу неширокого в этих местах Днепра. Условия для ловли спиннингом здесь самые что ни на есть благоприятные: множество проток и глухих заливов с самыми разными глубинами; старое русло Днепра — с течением и завалами из лежащих в воде деревьев по берегам. Тут водится всякая хищная рыба: щука, судак, жерех, окунь, сом — лови себе в удовольствие на любые подходящие приманки. К тому же, места пока не загажены — здесь не встретишь гор мусора, в воде не плавают пластиковые бутылки, а по берегам обустроено много стационарных рыбацких стоянок с навесами и летними кухнями. Люди стоят тут по целому сезону или проводят отпуска семьями, никакие моря с таким отдыхом на природе в сравнение не идут.

джеркиВ прошлом сезоне я сюда приезжал на рыбалку почаще, а в этом году все как-то не складывалось: то Глеб был по уши загружен работой, то я ездил на свою любимую малую реку — рыбачить в этих местах довелось не так часто, как хотелось бы. Удалось несколько раз вырваться только поздней осенью, под занавес сезона, и хоть трофеев особых не поймали, но впечатлений, как всегда, было в избытке.

Из рассказов Глеба я знал, что осень этого года в местах наших рыбалок была не очень удачной (как, впрочем, и на других водоемах), но последние пару поездок на нашу любимую протоку, на которой мы ловили чаще всего, были довольно успешными. В одну из рыбалок поймали на воблеры пару щук-«двушек», одну на пять кило и ещё полтора десятка мелких, до кило весом. Перед этим ребята тоже неплохо отловились, правда, особей крупнее полутора килограммов не попалось, зато количество пойманных щук было впечатляющим.

И вот, наконец, свершилось — вечером я приехал к Глебу в Чернигов, переночевал у него, а рано утром мы выдвинулись на рыбалку. Заезжаем за лодкой и выезжаем из города, шоссе в этот утренний час пустынно, едем быстро, стремясь побыстрее добраться до места. Я вообще тут первый раз за осень, не терпится увидеть знакомые места, с которыми связано столько ярких воспоминаний. До небольшого хутора, расположенного на берегу широкого полноводного старика, добираемся быстро. Оперативно регистрируемся у пограничников и выезжаем на берег к месту сброса, где стоят уже несколько машин с пустыми лафетами — люди уже вышли на воду. Быстро настраиваем спиннинги, приводим в боевую готовность лодку и эхолот, надеваем спасательные жилеты и спускаем лодку на воду: процедура отработана и проходит без сучка, без задоринки.

Кстати, очень опрометчиво поступают те, кто выходит на воду, особенно на большом водоеме, без спасательного жилета — он может реально сохранить вам жизнь в непредвиденной ситуации, которая при передвижении по воде, да еще и на большой скорости, может возникнуть в любой момент. Если лодка на полном ходу налетит на мель или подводный пень, то можно запросто вылететь за борт от сильного удара. А когда дело происходит глубокой осенью, и на вас много надето, то это реальный шанс утонуть. С товарищами Глеба приключился такой случай: они на полном ходу наскочили на буек, оставленный ловившими тут ранее лещатниками — пластиковую бутылку на верёвке. Захватили верёвку винтом, та оказалась прочно закреплённой на дне — лодка резко просела на корму, нос задрался — и всё вылетело в воду: и люди, и вещи. Люди не погибли лишь чудом, причём, именно благодаря спасжилетам. Сами уцелели, а недешёвые снасти утонули — глубина там была метров шесть, течение очень сильное. Кто пренебрегает правилами безопасности на воде, тот просто никогда не попадал в подобного рода переделку. Жизнь дается нам один раз, и лишаться ее из-за никому не нужной бравады не стоит.

ловля на джеркОтходим от берега. Пока прогревается мотор, пьем кофе. Глеб оснащает свои удилища приманками — у него в лодке всегда от трех до пяти готовых спиннинговых комплектов под разные классы и веса приманок. Над водой стелется слабый туман, стоит полный штиль, для этого времени года довольно тепло, но все равно без неопреновых перчаток (с двумя открытыми пальцами) никуда. Отличная вещь для рыбалки по холоду — даже будучи мокрыми, они сохраняют тепло. Наконец, Глеб дает газу, и мы несемся на большой скорости к нашим местам, до которых минут десять хода, там мы должны встретиться с нашим общим товарищем Виталиком из Чернигова. Несколько лет назад он купил себе небольшой домик на берегу старика и теперь проводит там все свободное время. Прямо в огороде проходит небольшой заливчик-кишка с выходом на большую воду, где у Виталика стоит дюралевая лодка под мотор — мечта любого рыбака.

Пролетаем мимо поросших лесом островов и, огибая длинную мелководную косу, поворачиваем в заветную протоку, которая тянется, петляя, почти на шесть километров. По карте она соединяется с руслом Днепра, но проход давно обмелел, заболотился, зарос камышом и стал практически непроходимым, однако, слабое течение в некоторых местах все же присутствовало. Донный рельеф протоки разнообразен: тут и прибрежные столы-мелководья, поросшие кувшинками; и несколько ям до шести метров глубиной; а в конце огромный полив с полутораметровой глубиной — постоянное пристанище щуки и окуня. Щуки здесь немало, в том числе и довольно крупной, — экземпляры по 3-5 кг в уловах были не редкостью, тем не менее, рыба чаще всего очень прошеная и капризная, к ней всегда необходимо было подбирать особый ключик. Конечно, приходилось попадать и на довольно активную щуку, но такие случаи можно пересчитать по пальцам одной руки. Чаще всего, чтобы поймать, приходилось решать ребусы различной сложности…

джеркиУровень воды упал катастрофически, такого здесь я не видел никогда: вода ушла примерно метра на полтора, обнажились бобровые норы, затопленные ранее коряги и стволы поваленных деревьев, а на бывших прибрежных мелководьях теперь стало вообще воробью по колено. Не сбавляя хода, проходим по протоке до первого поворота, где в берег вдается небольшой глубокий залив: при нормальном уровне воды там глубина примерно пять метров, теперь немногим более трех.

Здесь уже стоит лодка Виталика, который ловит со своим товарищем: подплываем поздороваться, попить кофе, заодно и успехами поинтересоваться. Оказывается, пару мелких щук ребята уже поймали. Они ловили на крупные минноу, а мы с Глебом договорились в этот раз взять с собой только джерки и свимбейты, чтобы не распыляться. Пару рыбалок наглядно показали, что если берешь с собой и воблерную снасть, и джерковую, то ловить в итоге будешь на воблеры: причина проста — на них клюет гораздо чаще. Бывало так, что ловишь на джерки час, полтора… поклёвок нет; переходишь на воблеры — и тут же ловишь небольшую щучку. И всё, — откладываем джерковое удилище в дальний угол лодки и продолжаем до окончания рыбалки ловить на воблеры…

Перекинувшись с товарищами парой слов, отходим от них и направляемся к находящемуся неподалеку поливу с глубиной до 2,5 м, с одной стороны которого расположена 5-метровая яма. Кроме того, на левом берегу полив переходит в довольно обширный мелководный залив: щука тут присутствует постоянно — как на глубоком месте, так и на мели, нужно только найти то, что ей нравится в данный конкретный момент. Если под берегом ловились чаще особи до 1,5 кг максимум, то на самом поливе можно было зацепить щучку и до 5 кг весом — таких Глеб с Виталиком ловили тут не раз, не говоря уже о «двушках» и «трешках». Причем, что было крайне интересно, абсолютно никакого рельефа на поливе не было — дно там плоское, как стол, но щуку сюда что-то притягивало, словно магнитом — может, близость глубокой ямы, из которой обитающие там хищницы выходили поохотиться на мелководье за мелкой рыбешкой? Не знаю, но факт остаётся фактом: щука тут ловилась постоянно, а не от случая к случаю.

ловля на джеркМы становимся на якорь как раз посредине полива — отсюда можно добрасывать и до одного, и до другого берега, а также облавливать акваторию протоки продольными забросами: вес и отличные полетные качества джерков позволяют свободно выполнять забросы до пятидесяти-семидесяти метров. Пристегиваю к поводку «Немо» — джерк среднего размера работы днепропетровского мастера Макса. В последний сезон я на эту приманку как-то «очень плотно присел»: тонет с нужной скоростью, игра замечательная и, главное, щуке нравится, а это основной критерий.

Начинаем «бросать в воду булыжники»: при приводнении джерк даже среднего веса издает всплеск такой силы, что в стоящих неподалеку лодках рыболовы порой инстинктивно вжимают головы в плечи. Через несколько десятков забросов на 5-секундной паузе зарабытываю злую поклевку. Щучка чуть больше кило весом азартно сопротивляется, но ее шансы противостоять мощной снасти равны нулю, и скоро она оказывается в лодке. Несколько фото на память с разных ракурсов, затем бережно снимаю рыбину с тройника и опускаю в воду — бодро вильнув хвостом, живая торпеда мгновенно скрывается в глубине.

Вытираю руки полотенцем и снова берусь за спиннинг. Появляется надежда, что день будет удачным… Однако, мы меняем еще несколько якорей, хлещем воду вокруг лодки приманками, но поклевок больше нет. Смещаемся немного дальше, в небольшой заливчик, граничащей с обширной отмелью. В самом заливе глубина составляет 3 м, а со стороны берега в него вдается небольшой мысок с остатками кувшинки (у местных такая подводная коса называется «шпиль»). Очень часто проводка приманки от берега по свалу подводной косы приносила или щуку, или окуня, порой ее хватали горбачи до кило весом — тут всегда дежурил хищник. На этот раз «Немо» смог соблазнить только небольшого щупака, который, тем не менее, сопротивлялся очень яростно, и это несмотря на то, что при осмотре в лодке оказалось, что его обильно обсели мелкие пиявки.

джеркиНачинаю облавливать глубокое место, ведя джерк от берега, и тут ощущаю через шнур знакомое частое окуневое подергивание — так сопротивляется после поклевки мелкий полосатый. Быть такого не может! Крупный окунь джерком среднего размера вполне может соблазниться, такое случалось не раз, но чтобы мелкий схватил такую габаритную приманку?.. Достаю добычу — окунек размером точно как сама приманка, но сел на задний тройник точно в рот. Скорее всего, полосатик отгонял конкурента, роль которого убедительно исполнил джерк… Бросаю отважного «матросика» в воду после короткой фотосессии: продолжаем облов интересной точки, но больше никто не заинтересовался нашими приманками. Решаем долго не зависать на одном месте и идём по протоке дальше.

Останавливаемся на «дежурной точке» (так в нашей компании называют это место) — здесь выход из 5-метровой ямы, а в сушу вдается заливчик с нависшим деревом. Точка почти всегда дарила нам щук, причем, порой попадались особи весом до 5 кг. Не успели заякориться, как невдалеке останавливаются на своей лодке Виталик с товарищем и через пару минут тащат уже одного мелкого шнурка, за ним и второго. А джерк щука брать категорически отказывается — может, мы просто не так ей подаем приманки?..

Посовещавшись, принимаем решение вернуться на полив и ловить остаток дня там: поздней осенью световой день пролетает в мгновение ока, поэтому тратить последние пару часов на суетливое рысканье по водоему неразумно. На среднем ходу преодолеваем километра полтора до места и якоримся посередине протоки. Вскоре вдалеке показывается лодка товарищей, очевидно, им в голову пришла та же идея, что и нам с Глебом. Друзья якорятся метрах в пятидесяти-шестидесяти от нас, но чуть ближе к берегу — и вскоре ловят щучку, затем вторую. Потом еще одна сходит у лодки… Правда, все они мелкие, порядка полкило, но зато люди удовольствие получают от ловли. Здесь нужно отметить, что абсолютно все поклевки на воблеры происходят на нереально длинных паузах — 10-15 секунд, и даже более. Это показывает, насколько апатичная сегодня щука. Но при вываживании даже мелкие щупаки сопротивляются довольно бодро.

ловля на джеркПоклевок все нет. Мы начинаем смещаться ближе к яме, тщательно облавливаем свал, но с тем же результатом. Предлагаю Глебу попробовать не раз приносившую нам успех тактику с забросами приманки в берег. Виталик с товарищем тем временем засобирались домой: день близился к концу, они уже пресытились частыми поимками мелких щучек, поэтому решили не спеша сворачиваться.

Якорим лодку на расстоянии прицельного заброса от берега и начинаем ловить, стараясь класть джерки на воду поближе к урезу воды, стаскивая их на глубокое место — под крутой бровкой щука очень часто караулит свою добычу. Особенно любит она стоять возле лежащих кронами в воде поваленных больших деревьев: тут она ощущает себя в полной безопасности, поэтому умело подброшенная прямо под нос приманка немедленно атакуется. Минут двадцать мы вхолостую полощем приманки, потом хвостатый джерк Глеба наконец-то хватает щука, причем, атакует его на падении, когда приманка погружается, покачивая боками. Вообще, по пассивной щуке хвостатые приманки работают лучше всего — к собственной игре добавляются еще и колебания большого твистерного хвоста, который чаще всего работает не только на проводке, но и на падении. Хищница схватила 15-сантиметровый (без учёта длины хвоста) джерк сзади, да так, что почти весь он оказался у хищницы в пасти — как это удалось сделать рыбине немногим более кило весом, остается загадкой. Делаю серию фотографий с трофеем, и Глеб отпускает ее, не вынимая из воды. Следует короткая хирургическая операция по освобождению от тройников — и щука обретает свободу, мгновенно скрываясь в глубине.

Продолжаем ловлю. Мимо проплывают наши товарищи, прощаемся с ними, скоро и нам собираться нужно, дело близится к вечеру. Меняем приманки, стараясь за оставшееся время найти ту самую, заветную — и тут у Глеба на трехсоставной габаритный свимбейт от Shimano берет щука, но хватает приманку с хвоста, а так как тройника там нет, то попросту вырывает силиконовый хвост. Эх, досадно-то как! Хорошая рыба была. Впервые, кстати, за свою практику вижу свимбейт, который после потери хвоста утратил всякую игру — конечно, вырезать или отлить хвост на замену потерянному не проблема, но сам факт… Побросали еще минут двадцать. Все, пора сматывать удочки. По-быстрому снимаем со спиннингов приманки, прячем катушки в неопреновые чехлы, чтобы на ходу в них не попал песок, и стартуем к месту сброса. Когда причалили, солнце уже почти село за полоску леса над дальним островом, оно было зловещего кроваво-красного цвета…

джеркиПодводя итоги этой рыбалки, можно сказать, что по числу поклевок воблеры оказались впереди, а что до качества, то ими соблазнялась только откровенная мелочь. На джерки ловилась тоже отнюдь не трофейная рыба, но хоть боле-менее зачетного размера. Думаю, проблема состояла в том, что с тонущими джерками нельзя было выдерживать очень долгие паузы, на которых и происходили все поклевки, тогда как минноу-суспендеры позволяли делать их сколько угодно длинными. Здесь тоже есть над чем поразмыслить — вся информация раскладывается в памяти по нужным ячейкам, и обязательно пригодится в будущем. Теперь стоит попробовать ловить джерками с нейтральной плавучестью или совсем медленно тонущими, позволяющими держать долгие паузы…
Поживем — увидим…
••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

версия статьи на украинском языке
Андрій ШВЕЦЬ. ПРОТОКИ ДНІПРА НА КОРДОНІ З БІЛОРУСІЄЮ.

ВОБЛЕРИ ЧИ ДЖЕРКИ?

Із цими красивими місцями я познайомився завдяки своєму рибальському напарнику Глібу, що живе в Чернігові. Практично незаймане людьми густе сплетіння дніпровських проток неподалік від Білорусії — у деяких місцях державний кордон проходить по руслу неширокого в цих місцях Дніпра. Умови для спінінга тут напрочуд сприятливі: безліч проток і глухих заток, із різноманітними глибинами; старе русло Дніпра — з течією і завалами, в яких у воді лежать дерева. Живуть тут усякого роду хижаки: щука, судак, жерех, окунь, сом — лови собі в задоволення на будь-які приманки. До того ж, місця поки не загиджені — тут не зустрінеш гір сміття, у воді не плавають пластикові пляшки, а на берегах облаштовано багато стаціонарних рибальських стоянок з навісами і літніми кухнями. Люди можуть стояти тут цілий сезон, проводять відпустки сім’ями. Жодні моря з таким відпочинком на природі в порівняння не йдуть.

У минулому сезоні я сюди приїжджав на риболовлю частіше, а цього року все якось не складалося: то Гліб був по вуха завантажений роботою, то я їздив на свою улюблену малу річку, тож рибалити в цих місцях довелося не так часто, як хотілося б. Лише пізно восени вдалося кілька разів вирватися: хоч трофеїв особливих не спіймали, але вражень, як завжди, вистачало.

З Глібових розповідей я знав, що осінь цього року в місцях наших вилазок була не дуже вдалою (як, втім, і на інших водоймах), але останні пару поїздок на улюблену протоку, де ми ловили найчастіше, були досить успішними. Якось спіймали на воблери пару щук на два кілограми, одну на п’ять і ще півтора десятка дрібних, до кілограма. Перед цим хлопці теж непогано відловилися, щоправда, більш ніж на півтора кілограми риба не траплялася, але от кількість спійманих щук була вражаючою.

І ось, нарешті, збулося — ввечері я приїхав до Гліба в Чернігів, переночував у нього, а рано вранці ми вирушили на риболовлю. Заїжджаємо за човном і геть з міста! Траса в цей ранковий час безлюдна, їдемо швидко, прагнучи скоріше дістатися до місця. Мені кортить побачити знайомі місця, з якими пов’язано стільки яскравих спогадів. До невеликого хутора, розташованого на березі широкої і повноводної стариці, добираємося швидко. Оперативно реєструємося у прикордонників і виїжджаємо на берег до місця сплаву, де стоять вже кілька машин з порожніми лафетами — люди уже вийшли на воду. Швидко налаштовуємо спінінги, приводимо в бойову готовність човен і ехолот, одягаємо рятувальні жилети і спускаємося на воду: процедура відпрацьована, тож проходить швидко і безболісно.

До речі, дуже необачно чинять ті, хто виходить на воду, та ще й на велику водойму, без рятувального жилета — він може реально зберегти вам життя в непередбаченій ситуації, яка при пересуванні по воді, та ще й на великій швидкості, може виникнути в будь-який момент. Якщо човен на повному ходу налетить на мілину або на підводний пеньок, то можна запросто вилетіти за борт від сильного удару. А коли це все відбудеться пізно восени, при тому, що на вас одягу не бракує, то це реальний шанс потонути. З товаришами Гліба трапився такий випадок: вони на повному ходу наскочили на «буйок», якого забули забрати любителі ляща — пластикову пляшку на мотузці. Мотузка, що була міцно закріплена до дна, закрутилася за гвинт — човен різко зупинився, ніс задерся, після чого все полетіло у воду — і люди, і речі. Люди не загинули лише дивом, причому, саме завдяки рятувальним жилетам. Самі-то вціліли, а от недешеві снасті потонули — глибина там була метрів шість, а течія дуже сильною. Хто нехтує правилами безпеки на воді, той просто ніколи не потрапляв у подібну ситуацію. Життя дається нам один раз, і позбавлятися його через банальну необережність не варто.

Відходимо від берега. Поки прогрівається мотор, п’ємо каву. Гліб оснащує свої вудки приманками — у нього в човні завжди від трьох до п’яти готових спінінгових комплектів під різні класи і вагу приманок. Над водою стелиться слабкий туман, вітру нема — повний штиль. Як для цієї пори року, досить тепло, але всеодно без неопренових рукавичок (з двома відкритими пальцями) не обійтися. Чудесна річ для риболовлі в холоднечу — навіть у мокрому стані вони зберігають тепло. Нарешті, Гліб дає газу: ми мчимо на великій швидкості туди, де нас чекають улюблені локації, ходу до яких хвилин з десять. Там ми повинні зустрітися з нашим спільним товаришем Віталіком з Чернігова. Кілька років тому він купив собі невеличкий будиночок на березі ріки, тож тепер проводить там весь вільний час. Просто в городі проходить невеликий заливчик-кишка з виходом на велику воду, де у Віталіка стоїть дюралевий човен під мотор — мрія будь-якого рибалки.

Пролітаємо повз острови, що позаростали лісами, і, огинаючи довгу мілководну косу, повертаємо в заповітну протоку — петляючи, вона розтягнулася майже на шість кілометрів. Якщо вірити карті, то ця протока з’єднується з руслом Дніпра, але прохід давно обмілів, погруз у болоті, заріс очеретом і став практично непрохідним, хоча слабка течія в деяких місцях все ж присутня. Донний рельєф протоки різноманітний: тут і прибережні столи-мілководдя, що поросли лататтям; і кілька ям до шести метрів глибиною; а в кінці величезний полив з півтораметрової глибиною — постійний пристанок щуки та окуня. Щуки тут чимало, в тому числі і досить великої, — екземпляри по 3-5 кілограмів в уловах були не рідкістю, тим не менш, риба дуже прохана і примхлива, до неї завжди необхідно було підбирати особливий ключик. Звичайно, доводилося потрапляти і на досить активну щуку, але такі випадки можна перерахувати на пальцях однієї руки. Найчастіше, аби щось зловити, доводилося розгадувати ребуси різного роду складності…

Рівень води упав катастрофічно, такого тут я не бачив ніколи: ріка «пішла» десь метри на півтора, оголилися боброві нори, затоплені раніше корчі і стовбури повалених дерев. На колишньому прибережному мілководді взагалі тепер горобцеві по коліно. Не зменшуючи ходу, пролітаємо по протоці до першого повороту, де в берег вдається невеликої глибини затока: при нормальному рівні води там глибина сягала приблизно п’ять метрів, тепер трохи більше трьох.

Тут уже видніється човен Віталіка, який ловить зі своїм товаришем: підпливаємо привітатися, попити кави, заодно і успіхами поцікавитися. Виявляється, пару дрібних щук хлопці вже спіймали. Вони ловили на великі мінноу, а ми з Глібом домовилися цього разу взяти з собою тільки джерки і свімбейти, щоб не розпорошуватися. Пару рибалок довели, що коли береш з собою снасті і на воблери, і на джерки, то ловити в підсумку будеш на воблери: причина проста — на них клює набагато частіше. Бувало й так, що ловиш на джерки годину, півтори… клювань немає; переходиш на воблери — і тут же ловиш невелику щучку. І все — відкладаємо джеркові вудки в дальній кут човна і продовжуємо ловити на воблери до самого кінця…

Ми перекинулися з друзями кількома словами, після чого відходимо від них і прямуємо до поливу (велика ділянка дна річки, з плавним підйомом від бровки до берега або іншої бровки — Ред.), що знаходиться неподалік. Там має бути глибина до 2,5 метра, а ще п’ятиметрова яма. Крім того, на лівому березі полив переходить в досить велику мілководну затоку: щука тут завжди тримається — як на глибокому місці, так і на мілині, потрібно тільки знайти те, що їй подобається в конкретний момент. Якщо під берегом ловилися частіше щуки до півтора кілограми максимум, то на самому поливі можна було зачепити і п’ятикілограмового екземпляра — таких Гліб з Віталіком ловили тут не раз, не кажучи вже про 2-, 3-кілограмових риб. Цікаво те, що абсолютно ніякого рельєфу на поливі не було — дно там плоске, як стіл, але щуку сюди щось притягувало, немов магнітом — може, близькість глибокої ями, з якої хижачки виходили пополювати на мілководді за дрібною рибкою? Не знаю, але факт залишається фактом: щука тут ловилася постійно і систематично, а не випадково.

Кидаємо якір якраз посередині поливу — звідси можна докинути і до одного, і до іншого берега, а також обловити акваторію протоки поздовжніми закидами: вага і відмінні аеродинамічні якості джерків дозволяють вільно виконувати закиди до п’ятдесяти-сімдесяти метрів. Пристібаю до повідця «Немо» — джерк середнього розміру роботи дніпропетровського майстра Макса. В останній сезон я на цю приманку серйозно «присів»: тоне з потрібною швидкістю, гра чудова і, головне, щуці подобається, а це основний критерій.

Починаємо кидати «каменюки»: під час падіння на воду, навіть середньої ваги джерк видає сплеск такої сили, що рибалки у човнах неподалік інстинктивно ховають голову в плечі. Через кілька десятків закидів на 5-секундній паузі отримую злющий удар. Щучка, трохи більше кілограма, азартно чинить опір, але її шанси на протистояння потужній снасті дорівнюють нулю. Невдовзі вона опиняється в човні. Кілька фото на пам’ять з різних ракурсів, після чого дбайливо знімаю рибину з трійника і опускаю в воду — бадьоро хильнувши хвостом, жива торпеда миттєво ховається в глибині.

Рушничком витираю руки і знову беруся за спінінг. З’являється надія, що день буде вдалим… Однак, після зміни ще кількох якорів, хвицаю воду навколо човна приманками, але клювань більше немає. Зміщуємося трохи далі, до невеликої затоки, що межує з широкою обмілиною. У самій затоці глибина складає 3 метри, а з боку берега в неї впирається невеликий мис із залишками латаття (у місцевих така підводна коса називається «шпиль»). Дуже часто проводка приманки від берега по звалу (змінна глибина, буває плавною чи різкою — Ред.) підводної коси приносила щуку чи окуня. Часом її хапали «горбуни» до кілограма — тут завжди чергував хижак. На цей раз «Немо» зміг спокусити тільки невеликого щупака, який, тим не менше, несамовито пручався. При огляді в човні виявилося, що його рясно обсіли дрібні п’явки.

Починаю обловлювати глибоке місце, ведучи джерк від берега, і тут відчуваю через шнур знайоме сіпання — так пручається після клювання невеликий окунець. Бути такого не може! Великий окунь на середнього за розміром джерка спокуситися може, таке траплялося не раз, але щоб дрібнота схопила таку габаритну приманку? Дістаю здобич — «матросик», який не перевищує розміром саму приманку, сів на задній трійник. Швидше за все, «смугастий» відганяв конкурента, роль якого переконливо виконав джерк… Кидаю відважного окунця у воду і продовжуємо пошуки цікавої точки. На жаль, більше ніхто не зацікавився нашими приманками. Вирішуємо довго не зависати на одному місці — рухаємося протокою далі.

Зупиняємося на «козирній точці» (так в нашій компанії називають це місце) — тут вихід з 5-метрової ями, а в суходіл впирається заливчик із навісним деревом. Точка майже завжди дарувала нам щук, причому, часом траплялися особини вагою до 5 кілограмів. Не встигли стати на якір, як неподалік зупиняються на своєму човні Віталік з товаришем. Через кілька хвилин вони тягнуть вже одного дрібного «шнурка», а за ним і другого. А джерк щука брати категорично відмовляється — може, ми просто не так їй подаємо приманки?..

Після короткої наради, вирішуємо повернутися на полив і провести там залишок дня: пізньої осені світло зникає за мить, тому витрачати останні години на метушню по водоймі нерозумно. На середньому ходу долаємо кілометри півтора до місця — тут же, посеред протоки, кидаємо якір. Незабаром вдалині видніється човен товаришів, очевидно, їм в голову прийшла та ж ідея, що й нам з Глібом. Друзі якоряться метрах в п’ятдесяти-шістдесяти від нас, але трохи ближче до берега — незабаром ловлять щучку, потім другу. Ще одна сходить біля човна… Правда, всі вони дрібні, десь на півкіло, але зате люди задоволення отримують! Тут потрібно відзначити, що абсолютно всі клювання на воблери відбуваються на нереально довгих паузах — 10-15 секунд, навіть більше. Це показує наскільки байдужа сьогодні щука. Хоча при виважуванні навіть «олівці» пручаються досить бадьоро.

Клювань як не було, так і нема. Ми починаємо зміщуватися ближче до ями, ретельно обловлювати звал, але результати не змінюються. Пропоную Глібу спробувати тактику закиду приманки «в берег» — вона не раз приносила нам успіх. Віталік з товаришем тим часом почали збиратися додому: день згасав, а вони вже нагодовані частим уловом щупачків, тож потрохи згортали снасті.

Човен зупинився на відстані прицільного закидання від берега. Ми починаємо ловити, намагаючись класти джерки ближче до зрізу води, стягуючи їх на глибоке місце — під крутою бровкою щука дуже часто чатує свою здобич. Особливо любить вона стояти біля крон потоплених у воді великих дерев: тут вона відчуває себе в цілковитій безпеці, тому вміло підкинута просто під носа приманка негайно атакується. Хвилин двадцять ми беззмістовно полоскали приманки, а потім щука таки хапає хвостатого джерка Гліба. Цікаво, що атакує вона його на падінні, коли приманка занурюється, хитаючи боками. Взагалі, коли щука пасивна, приманки з хвостами працюють найкраще — до власної гри додаються ще й коливання великого твістерного хвоста. Він приманює рибу не лише на проводці, але й в момент падіння. Хижачка вхопила 15-сантиметровий (без урахування довжини хвоста) джерк ззаду, причому так, що майже весь він опинився у пащі — як це вдалося зробити рибині вагою трохи більшою за кілограм, залишається загадкою. Роблю серію фотографій з трофеєм, після чого Гліб відпускає її, не виймаючи з води. Коротка хірургічна операція звільнення від трійників — і щука знаходить свободу, миттєво ховаючись в глибині.

Продовжуєм рибалити. Повз нас пропливають товариші, з якими прощаємося. Скоро і нам час збиратися, сонце хилиться до вечора. Міняємо приманки, намагаючись за час, що залишився, знайти ту саму, заповітну — і тут у Гліба на трискладового габаритного свімбейта від Shimano бере щука, але хапає приманку з хвоста! Оскільки трійника там немає, то зубата просто вириває силіконовий хвіст. Ех, прикро-то як! Хороша риба була. Вперше, до речі, за свою практику бачу свімбейт, який після втрати хвоста утратив і свою гру — звичайно, вирізати або відлити хвіст на заміну загубленому не проблема, але сам факт… Покидали ще хвилин із двадцять. Все, пора змотувати вудки.

По-швидкому знімаємо зі спінінгів приманки, ховаємо котушки в неопренові чохли, щоб на ходу в них не потрапив пісок, і стартуємо до місця, звідки починали сплавлятися. Коли пришвартувалися, сонце вже майже сіло за смужку лісу над дальнім островом, воно було зловісного, криваво-червоного кольору…

Підсумовуючи риболовлю, можна сказати, що за кількістю клювань воблери виявилися попереду, а що до якості, то на них спокушалася тільки дрібнота. На джерки ловилася теж аж ніяк не трофейна риба, але хоч більш-менш залікового розміру. Думаю, проблема полягала в тому, що з тонучими джерками не можна було витримувати дуже довгі паузи, на яких і відбувалися всі клювання, тоді як мінноу-суспендери дозволяли робити їх із будь-яким часовим інтервалом. Тут теж є над чим поміркувати — вся інформація розкладається в пам’яті і обов’язково пригодиться в майбутньому. Тепер варто спробувати ловити на джерки з нейтральною плавучістю або зовсім повільно-тонучими, що дозволяє тримати довгі паузи… Поживемо – побачимо…

к началу статьи

Подпишись на новости